Українська – мова незалежних. Тож незалежні мають знати, як правильно говорити про головні символи державного суверенітету.
ТрИзуб або тризУб. Один з найдавніших національних маркерів, родовий знак Рюриковичів, емблема, що з’являється на монетах Володимира Великого, символ, який успадкував Ярослав Мудрий, а згодом – Володимир Мономах, герб у добу українського національного Відродження, великий і малий герб Української Народної Республіки на чолі з Михайлом Грушевським, а ще Української держави часів Гетьманщини 1918 року, і звісно ж, незалежної України.
Але як все ж правильно вимовляти: з наголосом на 1 склад чи на 2?
Трішки спойлерів: мовознавці досі остаточно не визначилися. Майже в усіх сучасних словниках зафіксовано лише форму тризуб, але одне з найбільш фахових видань – Орфоепічний словник української мови – пропонує подвійний наголос: трИзуб і тризУб.
Варто зауважити: складні слова, першим компонентом яких виступає числівник три, дуже часто мають наголос на 1 складі (трИвірш, трИзвук, трИдцять, але, наприклад, тринІг, тричлЕн).
Важливо: у словниках Бориса Грінченка, Євгена Желехівського двоскладові складні слова з першим компонентом три подаються виключно з початковим наголосом: ТРИ́КОНЬ (тобто трьома кіньми), ТРИ́КУТ (трикутник), ТРИ́НІГ, ТРИ́П’ЯТЬ (означає п’ятнадцять), ТРИ́ЧЛЕН.
У дорепресійних виданнях лексема тризуб не зафіксована, є тільки тризубець, у якій наголос досить давно перемістився з початкового складу на серединний, як і в інших трискладових словах (трИніг, але тринІжок, трИкут, але трикУтник).
Лише у «Практичному російсько-українському словнику» Григора Сабалдиря, виданому в 1926 році, з’являється трИзуб з очікуваним наголосом на 1 склад. У виданнях радянського часу бачимо лише варіант тризУб.
Академік НАН України Віталій Сляренко переконував: назва герба має звучати з наголосом на першому складі, бо, по-перше, це характерна українська вимова, а по-друге, вона вказує на давність слова та його міцне історичне коріння. А також підкреслює важливість числа 3 в назві державного символу.
Далі Гімн. Головний камінь спотикання – форма родового відмінка однини (немає кого? чого? – гімна чи гімну?). Українська мова вимагає до слів чоловічого роду, що називають абстрактні поняття (а гімн – це абстракція, бо ми не можемо до нього доторкнутися), додавати закінчення -У або -Ю.
Тому правильно сказати:
- Чую наснажену спротивом мелодію Гімну.
- Перехоплює подих від значень слів Гімну України.
- Музика українського Гімну стала символом нескореності.
Але варто бути дуже обережними із синонімічним словом Славень, адже воно є винятком: у родовому відмінку однини з’явиться закінчення -я
Приклади:
- Слова нашого славня стали пророчими.
- Разом з останнім подихом з його вуст злетіли слова українського славня.
Натомість правильно говорити немає кого? чого? Прапора, а не прапору, адже це конкретний предмет, і за правилом до іменників чоловічого роду, що називають конкретні поняття, в родовому відмінку однини потрібно додавати закінчення -а, -я.
Приклади:
- З розпалом війни весь світ замайорів кольорами українського прапора.
- Найбільше бажання людини, що рятується від окупації, побачити порух синьо-жовтого прапора.
Також маємо безліч синонімів до слова прапор:
- стяг (в дитячій усмішці, в дівочих очах//і в стягів багряному шумі – ось де закарбована Україна для Володимира Сосюри)
- знамено (Я проллюся крапелькою крові//На твоє священне знамено – так зізнавався в любові до України Василь Симоненко)
- корогва або коругва (У вас ще на спідниці//не перешили ваших коругов? – з докором звертається Ліна Костенко до українців, що забули про боротьбу за існування держави)
- штандарт (Замайорів на небосхилі//штандарт Хмельницького полків – так згадує славетну історію України Олег Крушельницький).
Отже, закарбуймо українське слово в серці й на вустах, бо мова – це наша незалежність.
Автор: Ірина Коваленко
