Тож з’ясуємо значення цих слів середнього роду.
Українці вже звикли до чоловічого, жіночого та середнього родів. Однак в словниках можемо віднайти безліч лексем, які водночас називають осіб обох статей. І біля них бачимо примітку — спільний рід. Тобто це таке слово, яке в одному контексті окреслює характерні дії, поведінку чи соціальну приналежність жінки, а в іншому — чоловіка.
Найчастіше такі іменники легко вирахувати завдяки закінченню -А (базіка, жаднюга, заїка, замазура, нездара, ненажера, нероба, підлиза, плакса, потвора, приблуда, причепа, рева, роззява, стиляга, трудяга). Погодьтеся, такі назви-характеристики припасовуються до особи як жіночої, так і чоловічої статі. Інколи може з’являтися закінчення -О (сонько, чванько).
Значення останнього — той, хто дуже любить вихвалятися певною перевагою над кимось, особливими здібностями, вміннями чи знаннями. Маємо синонім, який теж належить до спільного роду — задавака.
Приклади:
1- Цей нероба не спромігся за день навіть посуд помити.
2- Дівчинка вдруге загубила гаманець, ну справжня роззява.
3- За особливу прискіпливість під час вибору одягу її прозвали стилягою.
Що цікаво, українська мова настільки багата та граматично витівкувата, що інколи для називання однієї реалії витворює слова різних родів. Наприклад, у солов’їній є іменники сусід (чоловічого роду), сусідка (жіночого) та унікальна лексема «сусіда», яка належить до спільного роду.
Можемо безпомилково говорити: “Нова сусідка поділилася рецептом полуничного варення” і “Нова сусіда поділилася рецептом полуничного варення”. Водночас правильно буде: “Цей мовчазний і некомпанійський сусід викликає підозри” та “Цей мовчазний і некомпанійський сусіда викликає підозри”.
До того ж інколи використання іменника спільного роду допомагає уникнути калькованих фраз, що примандрували з російської. Підловімо себе на помилці: людину, яка любить солодке, ми часто називаємо “сладкоєжкою”. Одразу відчуваємо, що щось з цим словом не так, і утворюємо переклад “солодкоїжка“.
Українська пропонує смачний замінник — ласунка. Лексема походить від іменника “ласощі” – солодкі кондитерські вироби, смачна їжа, та належить до спільного роду, тому поєднується з особами обох статей.
Приклади:
1- У кого вона такою ласункою вдалася? Самотужки з’їла гору цукерок.
2- Мій син — неабияка ласунка, потайки жує тістечка.
До речі, в українській поруч з ласункою побутує форма “ласун”, але вона належить лише до чоловічого роду. До того ж у цього слова, окрім прямого значення — любитель солодощів, утворилося переносне — той, хто має особливу пристрасть до когось або до чогось (порівняймо, ласий до грошей, ласий до жінок, ласий до пригод).
Наостанок ловіть низку колоритних синонімів до іменника “ласунка”. Щоправда, вони вже не належать до спільного роду, потрібно добирати чоловічі й жіночі форми:
- лагоминець/лагоминка — породжене лексемою “лагомини”, значення якої — ласощі.
- ласач/ласачка,
- ласогуб/ласогубка,
- ласолюб або ласолюбець/ласолюбка,
- ласій/ласійка — походження цих варіантів відкрите — в основі закладений іменник “ласощі”.
- солодій/солодійка — тобто любитель чи любителька солодкого.
Отже, будьмо ласими до вивчення української, проявімо себе справжніми трудягами в боротьбі за існування рідного слова — і тоді не ступить на нашу землю ніяка східна сусіда!
Автор: Ірина Коваленко.
