Про це Гетьманчук написала у колонці для The Telegraph.
Вона вказала, що українці «не мають ілюзій», що російський диктатор Володимир Путін припинить спроби підкорити Україну після закінчення війни у будь-якому вигляді. Тому країна розглядає гарантії безпеки «як невіддільну частину мирного врегулювання, а не його результат».
Гетьманчук підрахувала, що у різні роки Україна зверталася до США щонайменше п’ять разів у спробі отримати двосторонні гарантії безпеки. Але усі попередні угоди були сформульовані таким чином, що американці навіть не використовували термін гарантії безпеки, замість цього називаючи їх «забезпеченням безпеки» або «зобов’язаннями», уникаючи будь-яких юридичних примусів.
Зокрема Будапештський меморандум, який очільниця місії НАТО називає першим українським досвідом у цій сфері — через лінгвістичну плутанину змушував українців вірити, що вони захищені. В українській і російській версіях документа було формулювання «гарантії безпеки», але в англійській версії — це «забезпечення безпеки».
«Українці були глибоко здивовані у 2014 році, коли Росія вперше напала на Україну, виявивши, що в Будапештській ядерній угоді не було жодних фактичних гарантій безпеки, і почувши, що гарантії безпеки, передбачені меморандумом, не були юридично обов’язковими, а лише політичним зобов’язанням проводити консультації у разі нападу», — каже Гетьманчук.
Вона розкритикувала Мінський процес, що дав Росії змогу сім років вдавати мирні переговори та паралельно готуватися до повномасштабної війни.
«Цей досвід навчив нас, що мирні переговори з Росією не обов’язково ведуть до миру. Ба більше, якщо переговори не будуть підкріплені достатнім тиском та чіткими гарантіями безпеки, вони майже напевно призведуть до ще жорстокішого нападу з боку Росії, — вказала очільниця української місії у НАТО.
Відтоді українське мислення щодо своєї безпеки змінилося — через розчарування минулих років та впевненість у власній здатності протистояти Москві, зазначає вона. Тепер українці «вкрай обережно» ставляться до будь-яких дискусій щодо безпеки і «не збираються приймати чергову беззмістовну пропозицію, хай яка приваблива вона буде під етикеткою гарантії безпеки», сказано у колонці.
Українці вперше знають, якого саме хочуть захисту, «не просячи багато». Зокрема, Київ вже не вимагає членства в НАТО або участі збройних сил Альянсу у війні. Навпаки, Україна розуміє, що її армія та оборонна промисловість мають стати центральним елементом гарантій безпеки, зазначає Гетьманчук.
Цього разу, говорячи про гарантії безпеки, ми обговорюємо «інфраструктуру», яка забезпечить їхнє отримання. Вона включатиме зміцнення української армії, нарощування оборонного виробництва України, юридично зобов’язуючі двосторонні угоди про безпеку, коаліцію країн-добровольців та членство України в ЄС.
«Зрештою, інфраструктура безпекових гарантій для України є необхідною не менше для Європи, ніж для самої України. Для європейських країн, особливо тих, що утворюють ядро коаліції охочих, це реальна можливість продемонструвати, що Європа дійсно готова взяти на себе відповідальність за власну безпеку», — резюмувала представниця України у НАТО.