Про це йшлось 9 лютого у програмі «Київ. Newsroom» на телеканалі «Київ». До шостої річниці бою телеканал запускає серію сюжетів з історіями очевидців. До вашої уваги розповідь Ігоря Орленка з позивним “Соболь”, який до війни працював програмістом та інженером з техніки пожежної безпеки.

Для багатьох військових Дебальцеве стало найстрашнішим боєм за роки війни. У лютому 2015 українські війська втратили Дебальцівський плацдарм. Хтось називає це перемогою, адже не було повторення Іловайського котла, і українська армія змогла відступити. А хтось каже, що втримати стратегічно важливий сектор нашим військовим було під силу. Чи могло Дебальцеве залишитися українським, журналістам розповідають військові, які пройшли крізь пекло.

Ігор  – ветеран україно-російської війни, заступник командира 2-ї роти батальйону «Донбас».

Чоловік розповідає, що у 2014 році вирішив вступити до батальону «Донбас», бо не дочекався мобілізації. А ще його вразили події в Іловайську.

«Я просто налаштувався на те, що я буду помирати в цьому бою. Так, це важко, але сила духу була така і ми були дуже сильно замотивовані, тому були готові на смерть», — розповів Орленко.

Наказ штурмувати отримали 31 січня. Розвідка ЗСУ звітувала, що підступ чистий. «Ми дізналися , що Збройні Сили провели розвідку тому підступ до Вуглегірську був взагалі чистим. Ми їм повірили і свою розвідку не відсилали, щоб впевнитися, там чисто, чи там засідки якісь», — зауважив ветеран.

Розвідка підвела, ще на під’їзді до міста військо побачило пастку. «Ми почали бачити, що на гіляках висить всяке лахміття, кульочки всякі, приготували зброю до бою. Тому що ми розуміли, що перед засідками розвішують мішені для пристрілки, і в середину колони прилетів перший постріл. У голові колони був закопаний в копаньєрі танк, і нас уже чекали з артилерією, і з крупнокаліберними кулеметами, і вже хотіли брати в кільце», — продовжив військовий.

Чому ворог знав час наступу, чисельність і озброєння наших військових – нині з’ясовує військова прокуратура. 250 українських військових опинилися в самому пеклі під розстрілами. Попри спроби ворога взяти українців у кільце, АТОвцям вдалося відступити. Той бій назвали «зимовим пеклом».

«Дуже багато в той день я побачив смертей, я бачив , як помирають люди, як їм відриває ноги, як злітають голови, калюжі крові. Психологічно не кожен це витримає», — додав Ігор Орленко.

Під час того бою Ігор отримав 13 осколкових поранень і контузію. Опритомнів уже в лікарні. Після шпиталю знову подався на війну, пройшов Широкине, захищав Маріуполь. Сьогодні повернувся до мирного життя і веде підприємницьку діяльність.

Фото: скріншот.