У підсумку це обмежить присутність російських і іранських постачальників на їхньому останньому великому європейському ринку, повідомляє Reuters.
«Вашингтон публічно тисне на союзників, зокрема на Анкару, щоб ті зменшували енергетичні зв’язки з Москвою та Тегераном», — йдеться в матеріалі.
Як зазначається в матеріалі, Росія лишається найбільшим постачальником газу до Туреччини, але її частка знизилася з понад 60% два десятиліття тому до 37% у першому півріччі 2025 року.
Довгострокові контракти РФ на 22 млрд куб. м на рік з постачанням трубопроводами Blue Stream і TurkStream наближаються до завершення, а угода з Іраном на постачання 10 млрд куб. м щорічно спливає в середині 2026-го. Водночас контракти на імпорт газу з Азербайджану діятимуть до 2030 та 2033 років.
Разом із тим Анкара нарощує постачання газу з інших джерел. Держкомпанія TPAO збільшує видобуток, державні та приватні оператори розширили СПГ-термінали для імпорту з США та Алжиру.
За попередніми розрахунками, з 2028 року власний видобуток та законтрактовані обсяги СПГ перевищать сумарно 26 млрд кубометрів на рік проти близько 15 млрд куб. м у 2025-му.
За річного попиту близько 53 млрд куб. м це скоротить потребу в трубопровідному імпорті до близько 26 млрд куб. м — значно нижче від нинішніх 41 млрд куб. м за контрактами з РФ, Іраном і Азербайджаном.
Туреччина підписала серію СПГ-угод із американськими постачальниками на $43 млрд, зокрема 20-річну з Mercuria у вересні, а сумарна приймальна потужність СПГ-інфраструктури досягла 58 млрд куб. м на рік.
Стратегія Анкари передбачає перетворення на регіональний газовий хаб: споживати російський та іранський газ усередині країни, а власний видобуток і імпортований СПГ реекспортувати до ЄС. BOTAS уже має невеликі експортні угоди з Угорщиною та Румунією.
Згідно із проєктом, нові закупівлі газу з РФ заборонять уже з початку 2026 року, короткострокові чинні контракти дозволять завершити до середини червня 2026 року, а довгострокові – до 1 січня 2027 року.
