Скандал з автентичним одягом Кalush Orchestra: дизайнерка пояснила, чому не вдалося зробити копії оригінальних речей

Дизайнерка костюмів для Кalush Orchestra пояснила, що гурт виступатиме в автентичному одязі на Євробаченні через те, що через війну на викотовлення копій просто не було часу. Критики натомість продовжують наполягати, що гурт мав би виступати у чому завгодно, але не в старих речах з приватних колекцій — думки сторін наводить «Суспільне».

Як ми писали, з критикою автентики виступають перекладачі Катерина Дудка і Остап Українець; протилежну позицію відстоює дизайнерка Кalush — Ростислава Шимчук.

“Культурна апропріація в цьому контексті – це також стан, коли представники інших народів використовують певні атрибути чи елементи чужої культури без заглиблення в деталі, наприклад, якщо хтось носить українську вишиту сорочку з сучасним одягом, стверджуючи, що це саме традиційна сорочка, а не сучасна блуза з традиційним кроєм чи візерунком. Бо контекст сорочки – це також географічна атрибуція і решта строю, тобто щонайменше поясний одяг і пояс“, – розповіла Дудка.

На її думку, від такого використання автентичних речей українська культура нічого не набуває, а тільки втрачає.

“Знайомити з національним одягом можна без його одягання на людей. Є досвіди Естонії, Литви, Норвегії, на які треба взоруватися, є, зрештою, виставки з манекенами, освітні та розважальні відео з коментарями дослідників і аматорів. А демонструвати, що українці дозволяють собі носити музейні речі, – це давати зелене світло для всіх, хто хоче купити старовинну річ з України, і всіх, хто хоче її продати“, – каже Катерина.

Колекціонерка Уляна Явна не погоджується з думкою Українця й Дудки про те, що таке використання автентичних речей запустить тренд на перекуповування українського антикваріату.

“Такого кептаря щоб купити, а тим більше перепродати купі іноземців за кордон – за десять років не бачила. Вони є в одиничних екземплярах у приватних збірках і все. Кептареві ніц не буде, це власність Роксоляни, вона його купила за свої гроші і несе за нього відповідальність і точно не зацікавлена в його знищенні, а вказувати, що вона має робити з приватними речима – це якийсь тоталітаризм і комунізм, як на мене” — вважає вона.

Дудка не заспокоюється:

“Якщо речі перебувають у фонді музею чи в великій приватній колекції, яка назвалась колекцією – то опікуни цих речей повинні дбати про них як про музейні, бо вони є матеріальною культурною спадщиною українського народу, – тобто, зокрема, не допускати носіння. Якщо речі є родовою власністю, це складніше питання, на яке кожен має собі відповісти сам. Для мене важливо зберегти мої родові речі, тому я їх не ношу, а зберігаю, і я дбаю, щоб вони не згнили, не зацвіли і міль не з’їла“.

Дудка вважає, що носіння автентичної речі без контексту не популяризує її, а тільки знищує.

“Так звана “популяризація” – дуже ефемерне явище, яким люблять прикривати недостатню роботу для відтворення. Для популяризації, під якою буде якийсь ґрунт, потрібне детальне дослідження, бо інтерес до речей викликає запитання про самі речі та обставини їх створення. Але без артефактів та записів ці обставини і деталі визначити неможливо. Носіння автентичної речі на собі додає тільки до присутності автентичної речі в публічному просторі, але нічого не додає до дослідження” — каже вона.

Етнографка, дизайнерка та колекціонерка давнього одягу Роксоляна Шимчук пояснює, що більша частина костюмів для виступу – це копії речей початку ХХ століття. Оскільки гурт Kalush Orchestra був у промоційному турі, одяг готували без примірок. Образами всього гурту займався стиліст Назар Дідик, Шимчук опікувалася саме образами Олега та Тимофія. З вимог гурту була тільки одна – мала залишитися рожева панама Олега, оскільки це символ гурту.

Уперше команда Kalush Orchestra звернулася до Шимчук 1 квітня, поки погоджували кошторис, починалася підготовка до Великодня – галерея мала багато замовлень. Зробити копії вдалося так швидко, тому що були заготовки для череса й верховинських сорочок. Гурт повернувся на день із туру й тоді все швидко підігнали під хлопців.