Минулого тижня, 26 червня 2025 року, співробітники КЗ «Центр консервації предметів археології» КМДА та заступник генерального директора Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій, із питань ДІАЗ «Стародавній Київ» Роман Маленков спільно з науковим співробітником Інституту археології Віталієм Козюбою оглянули залишки мурованої брами з надбрамною церквою ХІІ століття, розташовані на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Вони археологічно досліджені у 1998 — 1999 роках експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом доктора історичних наук Гліба Юрійовича Івакіна.

Після розкриття підмурки та нижня частина стін означеної брами були законсервовані та музеєфіковані: над ними спорудили захисний павільйон. Матеріали археологічних досліджень зберігаються в Інституті археології НАН України, Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ».

Цей огляд провели з метою складання на означені археологічно-архітектурні залишки Картки виявленого об’єкта культурної спадщини.

Найкраще цегляна кладка воріт (до 7 рядів висотою) збереглася в центральній та південній частинах апсиди. На висоту 3-х рядів кладки зберігся виступ південно-східного кута фасаду.

На стільки ж рядів вузькою смугою збереглась кладка в 1 плінфу південно-східного кута південно-східного фасаду. Кладка східної стінки проїзду та пілястри-підпори збереглась на висоту до 5 рядів.

На ділянках, що прилягають до обох кінців дуги апсиди, збереглась кладка верхньої частини фундаментів. У західній половині споруди по всій площі кладка стін збереглася на 5 — 6 рядів, а стіни обох камер — на 2 — 3 ряди плінфи.

Означена мурована брама у часи свого функціонування завершувалась одноапсидною надбрамною церквою довжиною 10,82 м та шириною 8,4 м. До надбрамної церкви вели сходи, розташовані у двох камерах обабіч воріт.

Фундаменти брами муровані з дрібного бутового каменю на вапняно-глиняному розчині з домішками піску. У західній частині вони мають глибину 0,7 м, у східній — 2,3 м; такий перепад висот обумовлювала наявність на цьому місці схилу.

Стіни брами муровані з цегли-плінфи червоного кольору з домішкою слюди. Товщина зовнішніх стін у західній частині брами становила 1,5 м, у східній — 1,2 м, апсиди — 1 м, внутрішньої стіни проїзду — 0,53 м.

Діаметр апсиди надбрамної церкви складав 2,7 м. Церкву прикрашали фрескові розписи, від яких збереглися окремі фрагменти. Стіни храму зовні були потиньковані, підлога церкви була викладена з цегли-плінфи та керамічних плиток. Виявлені понад тисяча кубиків смальти дозволили археологам зробити припущення, що у храмі перебувала мозаїчна ікона.

Як з’ясували археологи, у Х — ХІ століттях на місці монастирської брами розташовувалися поховання могильника, у ХІІ столітті — житло з піччю.

До ХІІ століття монастирська брама була дерев’яна, потім на її місці з цегли-плінфи та каменю спорудили браму з надбрамною церквою. У XV — XVІ столітті залишки брами (зруйнованої у другій половині ХІІІ — XIV століттях) розібрали.

Нагадаємо, що у рамках проєкту “Історія, збережена в “цифрі” Національний музей Голодомору-геноциду в Києві завершив оцифрування 167 аудіокасет, що містять 373 свідчення очевидців Голодомору.