Чин похорону Степана Гіги розпочався о 14:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Напередодні там також провели заупокійну Всенічну.
Люди почали сходитися задовго до початку чину похорону. Попрощатися з артистом прийшли сотні людей, тому більшість перебували на вулиці.
Після прощання у храмі, домовину із тілом Степана Гіги привезли на площу Ринок, яка була вщерть заповнена людьми.
Біля Львівської міськради процесію зустрічали депутати міської ради, чиновники, очільник Львова Андрій Садовий та Максим Козицький. Міський сурмач виконав прощальну мелодію «Яворини» для Степана Гіги, а люди оплесками провели кортеж в останню путь.
Після чину поминальної панахиди похоронна процесія вирушить на Личаківське кладовище, де артиста поховають на 75-му полі. Міський голова Львова розповідав, що Степан Гіга сам заповідав бути похованим на Личаківському цвинтарі у Львові.
Більше про життя і творчість Степана Гіги
Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року в селі Білки на Закарпатті. Ще в дитинстві він був учасником ансамблю «Зелені Карпати», згодом став керівником цього колективу.
Він здобував освіту в Ужгородському музучилищі та Київській консерваторії. Під час навчання він також став солістом синтез-групи «Стожари» при Чернігівській філармонії. Крім того, артист працював солістом оперної студії Київської консерваторії, якою керував Дмитро Гнатюк — виконавець хітів 1960-х «Два кольори», «Пісня про рушник» та «Києве мій».
У 1988-му він став солістом Закарпатської обласної філармонії. Згодом, коли розпався його джаз-рок гурт «Бескид», Гіга почав займатись аранжуванням, писати пісні й невдовзі створив власну студію звукозапису GIGARecords.
Після початку повномасштабного вторгнення Степана Гігу накрила нова хвиля популярності — його «Золото Карпат», «Яворина», «Цей сон», «Друзі мої», «Я поклав своє кохання на вівтар» та інші пісні стали відомими серед молоді.
Був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, а також отримав звання «Народний артист України».
