Традиція обрання нового Папи Римського  пов’язана з унікальною роллю католицької церкви в історії християнства. Першим Папою вважається апостол Петро, якому, за переказами, Ісус Христос доручив вести свою церкву. Як каже Євангеліє від Матвія, Христос сказавав Петрові: “Ти – скеля, і на цій скелі Я побудую Церкву свою, і ворота пекла не здолають її”.

З того часу посада Пап (що означає “отець”) передається через вибори, які з часом набули чіткої структурної форми.

У Середньовіччі процес обрання був досить хаотичним: світська знать, римські аристократи та навіть імператори часто втручалися у вибори, намагаючись посадити “свого” кандидата. Один із найвідоміших прикладів — Великий західний розкол, чи схизма (1378–1417 років), коли одночасно було два, а згодом навіть три претенденти на папський престол. Ця криза завершилася лише завдяки Констанцькому собору, який у 1417 році обрав Мартина V, поклавши край розколу. Ба більше, кажуть, що в IX столітті папою навіть була жінка – папеса Іванна. Хоча її історичність не підтверджена.

Сучасна процедура обрання понтифіка сформувалася у XIII столітті, коли Папа Григорій X у 1274 році затвердив правила конклаву під час Другого Ліонського собору. Це стало відповіддю на тривалі суперечки та затягування виборів — наприклад, після смерті Климента IV у 1268 році конклав тривав майже три роки через політичні інтриги. Григорій X постановив, що кардинали мають бути ізольовані від зовнішнього світу, щоб прискорити процес і уникнути стороннього впливу. З того часу конклав став основним механізмом обрання Папи. Також відтоді 50%+1 голосів стало недостатньо, треба отримати дві третини, щоб запобігти можливому розколу серед кардиналів.

Загалом офіційно католицька церква визнає, що за всю історію християнства було 266 понтифіків.

Тож Папу Франциска обрали 13 березня 2013 року на конклаві після того, як його попередник Бенедикт XVI оголосив про свою відставку 11 лютого 2013 року через погіршення здоров’я, що стало першим добровільним зреченням Папи з 1294 року.

Це унікальне обрання підкреслило рідкісність такого переходу: 115 кардиналів обрали аргентинського єзуїта за п’ять турів голосування, сигналізуючи білим димом історичний вибір першого Папи з Латинської Америки.

Тепер же смерть Папи Франциска відкриває так званий період Sede Vacante — “вакантного престолу”. Цей час між понтифікатами, який триває зазвичай 20 днів, протягом яких Ватиканом тимчасово керує Колегія кардиналів під проводом кардинала-камерленга.

З 2019 року цю роль виконує ірландець Кевін Фаррелл. Саме він офіційно підтверджує смерть Папи, тричі звернувшись до нього хрестильним ім’ям — (тобто Хорхе Маріо Бергольо), — і констатувавши відсутність відповіді. Після цього відбувається ще один важливий ритуал — злам “перстня рибалки”, який символізує кінець понтифікату (а сам по собі цей перстень нагадування про те, що папа є спадкоємцем апостола Петра, який був рибалкою).

Похорони Папи відбуваються через 4–6 днів після смерті з дев’ятиденними обрядами в церквах Риму. Перед закриттям труни його обличчя накривають білою вуаллю, кладуть монети його правління та зачитують грамоту про його життя. Франциск обрав поховання в базиліці Святої Марії Майор, а не в базиліці Святого Петра.

Протягом наступних двох тижнів після смерті Папи декан Колегії кардиналів, а це 91-річний кардинал Джованні Баттіста Ре, скличе кардиналів до Риму на так званий конклав для обрання наступника Франциска.

Після цього кардинали, яким не виповнилося 80 років (відносно недавнє правило, яке у 1970 році ввів Папа Павло VI), збираються у Сикстинській капелі для конклаву (від лат. cum clave — “під ключем”). Сьогодні таких виборців налічується 138 із загальної кількості 253 кардиналів.

Конклав відбувається так:

Спершу підготовка. Кардинали приїжджають до Ватикану, живуть у спеціальній резиденції Domus Sanctae Marthae і готуються до голосування. У цей час можуть відбуватися неформальні обговорення кандидатів.

Далі відбувається перехід до голосування. У Сикстинській капелі кардинали голосують двічі на день. Кожен пише ім’я свого кандидата на бюлетені зі словами Eligo in Summum Pontificem (“Обираю Верховним Понтифіком”). Для перемоги потрібно набрати дві третини голосів (нині це 92 голоси);

Подання сигналу димом для громадськості. Після кожного раунду бюлетені спалюють. Чорний дим (із додаванням хімікатів) означає, що вибори тривають, білий — що нового Папу нарешті обрано. До речі вперше таку практику почали використовувати в XVII столітті для комунікації з натовпом католиків, який завжди збирається на Piazza San Pietro (Площа св. Петра).

Останній етап – публічне оголошення. Новий Папа обирає собі ім’я і виходить на балкон Собору Святого Петра зі словами Habemus Papam (“Ми маємо Папу”).

Конклав може тривати від кількох годин до кількох днів. Наприклад, Франциска обрали за добу у 2013 році, тоді як у Середньовіччі процес міг тягнутися місяцями. Якщо за три дні Папу не оберуть, голосування зупиняють на день, а після кількох таких пауз (близько 12 днів) і 33 невдалих раундів кардинали переходять до другого туру, де обирають між двома лідерами, які не голосують. Ця процедура забезпечує поступовий консенсус у складних виборах.

До речі, щоб уявити, якими є ці залаштунки виборів Папи, рекомендуємо до перегляду реалістичний фільм “Конклав” Едварда Берґера, який цьогоріч претендував на вісім “Оскарів”.

Хто може стати новим папою? Список претендентів

Теоретично папою може бути обраний будь-який неодружений чоловік-католик, але на практиці останні 700 років обирають лише кардиналів. Західні ЗМІ, а особливо італійські, вже обрали своїх фаворитів, які мають хороші шанси одягнути білу папську сутану. Насправді їх чимало, явних фаворитів поки немає, тому коротко розповімо про найцікавіших:

П’єтро Паролін (Італія, 70 років). Державний секретар Ватикану

Італійський кардинал П’єтро Паролін – це поміркований дипломат, близький соратник Франциска. Має досвід роботи в Нігерії та Мексиці, вільно володіє кількома мовами. Він вважається продовжувачем ліберальної лінії Франциска, зокрема в питаннях діалогу з іншими конфесіями та миротворчості. Букмекери ставлять саме на нього як на фаворита.

Луїс Антоніо Тагле (Філіппіни, 67 років). Префект Дикастерії євангелізації

Кардинал Луїс Антоніо Тагле – харизматичний лідер з Азії, якого називають “азійським Франциском”. Його обрання стало б історичним — перший Папа з Філіппін, та й узагалі з Азії. Активно просуває соціальну справедливість і боротьбу з бідністю.

Маріо Грех (Мальта, 68 років). Генеральний секретар Синоду єпископів

Кардинал Маріо Грех є можливим поміркованим наступником Франциска. Він пропонує творчий діалог до складних тем і закликає не відкидати від Церкви гомосексуалістів чи людей, які живуть не за церковними правилами.

Петер Ердо (Угорщина, 71 рік). Примас Угорщини

Кардинал Петер Ердо – впливовий консерватор, противник причастя для розлучених і прийому біженців, якого New York Post називає важливою фігурою в політиці сучасної церкви.

Анджело Скола (Італія, 82 роки)

Кардинал Анджело Скола, 82 роки, є давнім претендентом на Папу. Він був одним із фаворитів на конклаві 2013 року, на якому остаточно було обрано Папу Франциска. Скола, колишній архієпископ Мілана, має глибоке теологічне коріння і звертається до тих, хто підтримує більш централізовану та ієрархічну Церкву.

Маттео Дзуппі (Італія, 69 років). Архієпископ Болоньї

Ще один італієць зі списку, кардинал Дзуппі, ліберал і миротворець, якого Франциск, до речі, відправив вести переговори щодо України (зокрема про повернення українських дітей з РФ). Має підтримку серед європейських кардиналів і асоціюється з ідеями милосердя та інклюзивності.

Фрідолін Амбонго Бесунгу (ДР Конго, 65 років). Архієпископ Кіншаси

Кардинал Бесунгу є лідером серед африканських єпископів, які різко відкинули благословення одностатевих пар, кинувши виклик Франциску. Хоча припускають, що це відбулося з його мовчазної згоди.

Роберт Сара (Гвінея, 79 років). Колишній префект Конгрегації богослужіння

Для африканського кардинала Роберта Сари – це останній шанс, адже вже в червні йому 80 років. Він консерватор, відомий критикою ліберальних реформ Франциска, зокрема щодо благословення гомосексуальних пар.

Вім Ейк (Нідерланди, 71 рік). Примас Нідерландів

Кардинал Ейк також є консерватором. Він критик ліберальних реформ Франциска щодо причастя розлучених і благословення гомосексуалістів, відстоює традиційні цінності церкви.

Реймонд Берк (США, 76 років). Патрон Мальтійського ордену

Американський кардинал є ще одним затятим консерватором та критиком ліберальних кроків Франциска щодо контрацепції, геїв і цивільних шлюбів.

Микола Бичок (Україна, 45 років). Єпископ греко-католиків в Австралії

Український кардинал, який родом з Тернополя, звісно, має найменші шанси, щоб очолити католицьку церкву. Адже йому бракує досвіду та впливу. Однак він наймолодший кардинал, призначений Франциском у 2024 році. І саме це робить його “темною конячкою”. Адже таке обрання стало б сенсацією і великою несподіванкою, утвердивши б потребу в молодому обличчі та підкреслило, що Ватикан на боці України та демократичного світу. Адже двозначні заяви Папи Франциска щодо російсько-української війни підірвали довіру багатьох католиків до Ватикану. Тому сценарій, який показаний у серіалі Паоло Соррентіно – “Молодий Папа”, цілком можливий.

За даними букмекерських контор betu та olbg, найвищі шанси саме в держсекретаря Ватикану П’єтро Пароліні, а також в “азійського Франциска” кардинала Луїса Антоніо Тагле. Власне, шанси на обрання неєвропейця досить великі, адже Франциск сам був першим Папою з Нового Світу, що розширило горизонти церкви.

Крім того, Франциск за 12 років понтифікату призначив понад 70% нинішніх кардиналів-виборців. Тому його спадщина, а це акцент на милосерді, екології та діалозі на складні теми, ймовірно, вплине на вибір. Проте консервативне крило може спробувати повернути церкву до традиційних цінностей, підтримавши когось на кшталт Ердо чи Сари.

Варто сказати, що смерть Папи Франциска може бути завершенням епохи ліберального реформаторства, що відкриває двері до нових викликів для Католицької церкви. Конклав, який незабаром розпочнеться у Сикстинській капелі, визначить, чи продовжиться його курс, чи церква зверне на інший шлях. У будь-якому разі в наступні тижні світ затамує подих, чекаючи білого диму над Ватиканом і нового імені, яке увійде в історію. Бо хто б не став наступником, йому доведеться балансувати між традиціями тисячолітньої інституції та вимогами сучасного світу.