Коли надворі не спадає спека, так і хочеться позагоряти на пляжі.
Солов’їна доволі багата на синоніми. Процес, коли шкіра під впливом сонячних променів набуває золотаво-коричневого або темного кольору, ми звикли частіше називати ЗАСМАГАННЯМ, а результат – ЗАСМАГОЮ. Ці слова походять від праслов’янського іменника smaga, значення якого – “жар, спека; вогонь” та smagnǫti – “сохнути, сушити; темніти”.
Але паралельно з узвичаєними варіантами цілком нормативними є лексеми ЗАГОРЯТИ та ЗАГАР. Вони також утворилися на праслов’янській основі. Дієслово *gorěti (горіти) дало їм життя.
Що цікаво, у нашій мові також існує лексема “загАра”. Але значення її – “бажання, пристрасть”. Можемо припустити, що значення “старанність, завзяття в роботі” сформувалося під впливом дієслова “гарува́ти” – “важко, без відпочинку працювати”, або завдяки зв’язку з тим таки ж gořeti, горіти бажанням.
Наприклад, у Грінченка натрапляємо “Нема загари робити”, тобто “нема бажання працювати”.
До речі, словник Бориса Грінченка ще є доказом правомірного існування в українській мові слова “загоряти”. Там зафіксовано доволі колоритний приклад використання: Закривай личко од сонечка, чорні брови од полом’ячка, щоб твій видок не загорів, чорних брівок не посмалив. Ще один довід нормативності – текст Івана Нечуя-Левицького:
Доки ми будемо тут пектися? Ти, Ватю, загориш.
Варто зауважити: якщо лексема “загоряти” є безпомилковою, то від калькованої “загарять” потрібно відмовлятися.
Відповідно, в українській мові паралельно можуть побутувати прикметники засмаглий, смаглий та загорілий, а ще побронзовілий. Останній сформувався на основі ототожнення кольору тіла та металу (Дівчата в яскравих убраннях, з пишними бантами в косах, уже побронзовілі від першого сонця, – натрапляємо у Василя Кучера).
Отож нехай у вас ніколи не зникає загара до опанування рідного слова, борітеся за все українське – і тоді повернемо собі право отримувати щоліта кримський загар.
