На славнозвісній венеційській «карті Брата Мавро», датованій 1459 роком (відомій, зокрема, тим, що на ній позначений мис Доброї Надії, відкритий європейцями лише через три десятиріччя після створення карти), уважний спостерігач може помітити цікавий приклад «дублювання» географічних назв. На захід від Дніпра позначене місто «Кіово», а на схід – «Кіево, або ж Кіо». Не важко здогадатися, що йдеться про один населений пункт, і ним може бути лише нинішня столиця України. Але насправді Київ на цій карті позначений навіть не двічі, а тричі! Ще раз – під назвою «Макармі», в якій вгадується «Манкерман».
Це, очевидно тюркське, ім’я Києва згадують й інші джерела. Першим, мабуть, Рашид ад-Дін, в розповіді про похід монголів до Європи. Але очевидно, що існувало це ім’я і до приходу монголів.
Монголи в поході. Ілюстрація до «Історії» Рашида ад-Діна
За походженням слово «керман/кермен» взагалі є огурським, але навряд чи Києву цю назву дали саме огури – гуни чи булгари, які панували в українських степах до VII сторіччя. Якщо Київ в ті часи і існував (що насправді малоймовірно), то точно не заслуговував на ім’я «великого» або «славного» міста, як «Манкерман» зазвичай перекладають українською.
Огурське слово, однак, «дісталося у спадок» іншим тюркам, що заселили причорноморські степи згодом – печенігам, огузам, половцям. Саме завдяки їм теренах нинішньої України «керманів/керменів» тепер безліч – згадаймо Аккерман (Білгород-Дністровський), Інкерман, Ескі-Кермен, Кизи-Кермен (Берислав), Іслам-Кермен (Каховку), Керменчик (назву городища в Акмесджиті), а також Кременчук і численні Кременці. Зрештою, навіть слово «Крим» може бути переінакшеним і переосмисленим «кермен».
Половецькі стели на горі Кременець біля Ізюма після російського обстрілу
Тож цілком логічно припустити, що саме тоді, коли Київ перетворився на велике місто, його і почали називати Манкерманом. І зробили це тогочасні сусіди Русі – половці і огузи. Не дарма Рашид ад-Дін каже про «країну русів та чорних шапок», вочевидь розуміючи під «чорними шапками» огузів, які були союзниками Русі і заселяли її південне прикордоння. Монголи лише запозичили огузьку (або половецьку) назву міста, про існування якого до свого походу на захід вони могли лише здогадуватися.
Київ часів Давньої Русі
Звісно, похід хана Бату не зводився до географічних відкриттів. Це було насамперед завоювання. І половецький степ, і придніпровські князівства Русі були силою приєднані до монгольских володінь. Тож вже невдовзі постало питання про управління здобутими землями. Як і в інших краях, спадкоємці Чингісхана не намагалися «винайти велосипед», а використовували досвід підкореного ними Китаю – з його численним чиновництвом і «відшліфованою» століттями податковою системою.
Бату на троні
Звісно, самих китайців в далекі краї для цього не везли. А одних лише монголів для створення адміністративного апарату не вистачало за визначенням. Тому спиралися на «місцеві кадри» і звичаї, що існували до завоювання. Цілком природньо, що центром найзахідніших монгольських володінь (або, як казали самі завойовники, «крила») мало стати найбільше в цих краях місто. А ним так чи інакше був Манкерман (що і після монгольського погрому залишався «великим містом»). Саме ж «крило» відтак стало «Манкерманським улусом».
Першим його правителем був Мувал, сьомий син Джучі, онук самого Чингісхана. Він, звісно, не називав себе ханом (цей титул залишався за правителем цілого Улуса Джучі), але враховуючи, що з часом слово «улус» почали перекладати як «ханство», його державу з певною долею умовності можна іменувати і «Київським ханством».
Транспортування юрти монгольського правителя
Щоправда, ідеальна схема управління приєднаними територіями вже невдовзі зіштовхнулася з реаліями. І реалії швидко «перемогли». Мувал не поспішав «осідати» в певному місці (і місті). Він звик до кочового життя, до Києва навіть не заїжджав, а ставка правителя «мандрувала» навколишніми землями. Не квапилися «отаборитися» і наступники Мувала.
До того ж для зручності і для заспокоєння поважних родичів з кола Чингізидів з «крила» почали виокремлювати окремі уділи. Поділля, скажімо, отримав темник (тобто командувач десяти тисяч вояків) Куремиши, землі за Дністром – Ногай, землі на схід від Дніпра і Крим – Уран-Тимур. Найамбітнішим виявився Ногай. Талановитий полководець, зять візантійського імператора (до того ж це був випадок, коли залежним у стосунках був тесть), він уділ за уділом прибрав до своїх рук увесь Манкерманський улус. І якщо в Сараї його визнавали лише темником, західні сусіди іменували Ногая царем, тобто фактично ханом.
Битва Ногая з Тохтою
Зрештою це призвело до громадянської війни, в якій Ногай зазнав поразки. Переможець Ногая – хан Тохта, а потім і хан Узбек, позбавили Манкерманський улус самостійності. Але утримувати під контролем прикордонні землі було щоразу важче. Тому Узбек вирішив відновити – принаймні у частині колишніх земель Русі князівську владу. Свого князя отримав і Манкерман-Київ. Нам цей володар відомий під іменем Федора і швидше за все походив він з чернігівської лінії Рюриковичів.
Узбек
Київський князь, звісно, визнавав владу хана, це було умовою його перебування на престолі. Але з його появою відбулося своєрідне адміністративне «розщеплення» – Манкерманський улус і власне Манкерман тепер існували, так би мовити, в паралельних реальностях, бо мали різних правителів. І це далося взнаки вже за правління онука Узбека – Бердібека, коли «другою людиною» в Улусі Джучі став темник Мамай.
Мамай сам походив з Наддніпрянщини і розглядав колишнє «крило Мувала» як свій «домен». Але він остаточно переніс центр владної ваги на південь, до Кримського уділу, що на той час охоплював не лише Кримській півострів, а й землі на північ від Азова – столицею Мамая було місто, що тепер відоме як Кучугурське городище, в межах сучасного Запоріжжя. Вийшла своєрідна «рокировка» – тепер вже північ улуса сприймалася як периферія. А назва «землі Манкермана» закріпилася за доволі обмеженою територією, яка майже повністю співпадала з межами колишнього Переяславського князівства.
Мамай у своїй ставці
Захоплений боротьбою за владу над усім Улусом Джучі, Мамай був зацікавлений у сильних союзниках на Заході. Чи не головним з них був великий князь литовський Ольгерд. Щоб заохотити його до співпраці, темник вирішив розплатитися тим, чого в нього було вдосталь – територіями. Мамай погодився віддати Ольгерду владу над суміжними князівствами, які з часів Узбека вже мали власних володарів – за умови збереження васальної залежності цих князівств від хана і своєчасної сплати данини.
Печатка Ольгерда
Так, київським князем замість Федора став син Ольгерда Володимир. Подібні зміни відбулися також на Поділлі (там, щоправда, могли відбутися і збройні сутички, такі як битва на Синіх водах, якщо вона й справді мала місце) та Сіверщині – лише «земля Манкермана» залишалися поза литовським впливом.
Володимир Ольгердович
Щоправда, боротьбу за владу Мамай зрештою програв. Але й переможець, хан Тохтамиш тріумфував недовго. Бо зіткнувся із набагато сильнішим супротивником, самим Тамерланом. І тоді хан скористався… досвідом Мамая. Уклав союз з великим князем литовським Вітовтом. Щоправда, умови були вже набагато вигіднішими для великого князя. Адже землі, отримані Ольгердом, тепер визнавалися литовськими остаточно, без визнання васальної залежності і сплати данини.
Тамерлан вирушає на війну з Тохтамишем
Тохтамиш, щоправда, теж програв. Проте угода зворотної дії не мала. Більше того, Вітовт ще більше розширив свої володіння на південь. Прибравши до свої рук і «землю Манкермана» (остання згадка про її окремого правителя відноситься саме до часів «тамерланового погрому»). Не важко припустити, що не останнім аргументом було те, що вона має належати тому, хто володіє самим Манкерманом, тобто Києвом.
Велика печатка Вітовта
Втім, пам’ять про окремішне віснування міста і землі ще певний час зберігалася. Про це свідчить, зокрема, і вже згадана «карта Брата Мавро», на якій Манкерман зображений не просто на лівому березі Дніпра, а ще й в районі Переяслава, саме там, де й була розташована однойменна земля.
Між іншим, саме завдяки Вітовту та його спадкоємцям Кримський уділ остаточно став незалежним– під владою природних Чингізидів з династії Гераїв. Колишнє «Київське ханство», точніше те, що від нього залишилося після «скорочення», стало Кримським.
Кримське ханство на французькій карті XVI сторіччя
Криваву крапку у цьому змаганні поставив третій кримський хан, Менглі Герай, який спалив Київ-Манкерман у 1482 році. Втім після цього погрому і назва «Манкерман» поступово виходить із вжитку. Киянам вже не було потреби називати своє місто хоч і почесною, але чужою назвою.
Олексій Мустафін
