Під перший пташиний щебет, якому підіграє ледь помітний тепленький вітерець, відкриваємо для себе нову пору року та з насолодою занурюємося в таємниці значень назв весняних місяцІв, а ще пізнаємо їхні народні відповідники.
Сучасна система найменувань місяців повноцінно сформувалася в українській мові лише наприкінці 16 століття. До того в різних регіонах побутувала велика кількість колоритних варіантів, які відбивали людську світоуяву. І будьте певні, наші предки мали неабияку фантазію.
Березень — така сучасна назва остаточно закріпилася в середині минулого століття. Вона походить від найменування доволі унікального промислу – березолу – це процес заготівлі березового попелу, який використовували як добриво чи речовину для виготовлення скла. Українці обирали період, коли березовий ліс підсихав (а він припадав саме на початок весни), спалювали потрібні дерева і лиш потім починали наступні етапи роботи. Тож не дивно, що в народі часто перший весняний місяць іменували березолем чи березозорем. Назва”березень” вказує не тільки на іменник “береза”, а й на дещо забуте слово “зело”, значення якого – зелень.
Також є інші варіанти, що дають відсилку до різноманітних природних і погодних явищ.
Капельник, крапельник або капелюжник — коли сходять сніги й скресає крига, усюди починають капотіти струмочки води.
Протальник — знову ж таки відсилка до післязимового танення снігів.
Полютий — місяць, який настає після лютого. Зимобор – вказівка на закінчення зими, своєрідну перемогу над нею.
Свистун або весновій — асоціація з доволі потужними, але вже теплими подувами вітру.
Сухин — натяк на підсихання землі після зими.
Соковик — така назва не випадкова, адже саме на початку весни збирають березовий сік. Новачок – усім відомо, раніше рік у наших предків розпочинався в березні. І нарешті марець або март. Це не є росіянізмом. Натомість це давнє найменування, походження якого має два варіанти пояснення. По-перше, у цій назві можна відчитати корінь “мрець”. Річ у тім, що наші предки, проводжаючи зиму, влаштовували тризну – обряд поминання покійників. Інше теорія відсилає нас до латинської мови та імені античного бога Марса – покровителя весни та війни.
Квітень – така назва усталилася в 16 столітті. Це час, коли земля повноцінно прокидається після зимових холодів, починають цвісти перші дерева, з’являються квіти. Ще в народі нерідко побутував доволі співзвучний варіант “цвітень” – знову ж таки натяк на цвітіння рослин. Також другий місяць весни наші предки називали лукавець, вередун, обманщик або пустун – усе через надзвичайно примхливу та мінливу погоду. Інший варіант – снігогон чи снігогін – вказівка на явище, коли течуть струмки, забираючи з собою залишки снігу. Дзюрчальник або водолій – пояснення просте – час, коли тече багато води.
Лелечник — саме в цей період лелеки повертаються до своїх гнізд. Краснець або красенець – українці не могли не наголосити на красі природи, коли весна квітує на повну силу. І на сам кінець – апріль – цей варіант прийшов до нас з латинської і перекладається як “сонячний”.
Останній місяць весни офіційно став травнем лише у 20 столітті, хоча ця назва зародилася ще в часи Руси-України та була пов’язана з природними особливостями – трави буяють, земля повниться зеленню кольорів. Інше народне найменування – травник – знову ж таки натяк на красу різнотрав’я.
Пісенник — вказівка на те, що саме наприкінці весни в лісах, гаях, на полях, біля річок і людських осель цілоденно чути різноманітні пташині співи. Громовик – у цей час нерідко бувають лункі розряди грому.
І наостанок – май – назва утворена від імені давньоримської богині Маї, небесної німфи, зоря якої з’являється на небі саме у травні.
Тож попри все не забуваймо боротися за існування рідної мови і нехай ваша весна буде уквітчана барвистістю українського слова!
Автор: Ірина Коваленко
