Вєшанка – ні, говоримо безпомилково глива. Слово має ще праслов’янське походження (gliva) та є спільнокореневим з глиною. Також можемо відстежити спорідненість з литовським glĩvės, gléivės, тобто слиз. Імовірно, первісно лексема мала таке значення: ослизлий, клейкий, кольору слизу.
До речі, в український зберігся прикметник «гливий» із тлумаченням «сіро-жовтий» (Глива переважно росте на неживій деревині листяних порід: на осиках березах, тополях).
Жодних масльонків у солов’їній немає, правильно – маслюки. Така назва – це похідне утворення від слова «масло», адже шапочки покриті слизькою маслянистою шкіркою. До речі, не лише українці звернули увагу на зовнішню ознаку, наприклад, англійці іменують цього гриба слизький Джек, а в Німеччині кажуть «бутерпильц», тобто масляний (Маслюки багаті на калій і магній, а ще у їхньому складі виявлені антибіотики, імуностимулятори та афродизіаки).
Для шампіньйона українська відшукала колоритний народний відповідник – печериця. Річ у тім, що назва «шампіньйон» прийшла до нас з Франції та перекладається досить банально – гриб, саме тому більшість мовознавців радять надавати перевагу питомому варіанту й серед величезної кількості запозичень не втрачати живонародне слово (У Європі печериці стали чи не найпершими грибами, які вдалося виростити штучно).
Підосиновик – помилка, українською говоримо підосичник. Тут мовний підступ ховається не в корені, що вказує на місце, де полюбляють рости гриби – під осиками, а в не питомому для нашого словотвору набору суфіксів. Солов’їна радить обирати -ник- для утворення нових іменників. Порівняймо з подібними лексемами-назвами рослин: піддубник, борщівник, подорожник. До речі, у народі ще побутують найменування козарик і красноголовець, але друге словники пропонують замінити на червоноголовець, бо в українській прикметник «красний» має лише значення «красивий», жодної вказівки на колір у тлумаченні, а саме забарвлення шапочки породило таку назву гриба (Капелюшок у підосичника має червоне, буре або руде забарвлення).
Назву підберезовик, яка зазнала впливу зросійщення, міняємо на підберезник. Також можемо надати перевагу народному найменуванню – бабка (Підберезники можуть рости як поодинці, так і невеликими групами).
Замість калькованого опята, кажемо опеньки. Походження назви доволі прозоре та має праслов’янське коріння – від слова пень, адже ці гриби ростуть переважно на старих пеньках або на нижній частині стовбурів хворих дерев чи навколо них (На опеньки можна натрапити у вологих і заболочених місцях, наприклад, у ярах чи на берегах струмків).
Ще народ породив величезний спектр назв для найбажанішого гриба – білого: баба, білас, білик, біляк, боровик, буковець, війт, горбовий гриб, гриб дубовий, гриб правдивий, гриб справедливий, дубрівник, дубровник, житник, піддубник, решетнюк, рудяк, справжній гриб, сушняк, черствак, щирак.
Продовжуйте боротися за існування українського слова й не дозволяйте потрапляти у ваше мовлення всіляким поганкам!
Фото: getty images/КИЇВ24
