Про це «Вечірньому Києву» повідомила дружина захисника Анна Войтович.
Поховають воїна на Алеї Героїв на Лісовому кладовищі. Чин похорону розпочнеться о 12:00. На Лісовому цвинтарі спочивають його бабуся та дідусь (ветеран-підводник Другої світової війни, журналіст і публіцист Федір Шапочка), а також мама — Ольга, яка працювала біологом-генетиком у Національного ботсаду імені Миколи Гришка.
Солдат 2 стрілецької роти 207 батальйону 241 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ Ярослав Шапочка поліг у бою 21 березня 2023 року між селами Залізнянське та Оріхово-Василівка Соледарської міської громади Бахмутського району. Йому було 48 років.
Під час штурму ворожих позицій колона бронетехніки з десантом потрапила під щільний обстріл окупантів. Дві бойові машини піхоти, що рухалися попереду підірвалися на протитанкових мінах, після цього ворог одразу відкрив вогонь з гранатометів, мінометів і кулеметів. Ярослав разом з іншими побратимами їхав на броні першої БМП-2. З того бою він не повернувся. Майже два роки вважався зниклим безвісти.
Рідні та друзі до останнього сподівалися, що він вижив і потрапив у полон. На жаль, дива не сталося. Територія, де він загинув, стала «сірою зоною», яка обстрілювалась окупантами, тож забрати тіла загиблих захисників, було неможливо. Це вдалося зробити лише весною 2024 року. Тіла кількох полеглих воїнів, яких уже встигли обікрасти російські мародери, перевезли у Дніпро для ідентифікації. Лише нещодавно експертиза ДНК підтвердила загибель Ярослава.
Шапочка народився 8 липня 1974 року у Києві. Навчався у школі № 117 на вулиці Лютеранській. Закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (1991–1996 рр.). Працював журналістом у газеті «Факти», після чого зайнявся документалістикою. Був експертом з роботи з архівними матеріалами. 25 лютого 2022 року долучився до 241-ї бригади ТрО ЗСУ. Захищав столицю та Київщину, потім воював на східному фронті.
Ярослав був інтелектуалом із чудовим почуттям гумору та справжнім патріотом України. Емоційний, дещо запальний, він мав загострене почуття справедливості. Саме тому став активним учасником Помаранчевого Майдану та Революції Гідності, а згодом узяв до рук зброю, яку, до речі, ніколи не любив, щоб захистити країну від болю та війни.
Як сказав його друг і колега по журналістському цеху Сергій Курган, який також з перших днів повномасштабної війни долучився до лав тероборони та нині захищає Україну на східному напрямку: «Ярослав — не був створений для війни, але став справжнім воїном».
У талановитого журналіста, фотографа, документаліста та воїна Ярослава залишилися дружина Анна та 12-річна донечка Оля. Для тих, хто бажає підтримати сім’ю нашого захисника, номер картки Анни Войтович — 5168 745 1 5624 6180.
