Про трансформацію після першого обстрілу, навички менеджменту, що стають в нагоді на фронті, та про те, як домовлятися з дружиною перед початком повномасштабного вторгнення, йшлося в сюжеті КИЇВ24.

«Сміливість – це не відсутність з страху, а якраз діяти всупереч своєму страху. Тут живе моя сім’я. І я точно не хочу, щоб вони постійно були в стані війни, в якому я знаходжусь, коли я на бойових. Мені здається, що комунікацію будь-яку для рекрутингу треба змінити. Щоб все було… Ну давай, зараз ми підем і покажем хто тут хазяїн на цій землі», – каже Крамарєв.

Тимофій Крамарєв має позивний «Вікінг», йому 37 років, він начальник об’єднаної вогневої підтримки 112 бригади.

До повномасштабного вторгнення Тимофій Крамарєв займався тією роботою, яка знадобилася надалі.

«Я займався бізнес-консалтингом. У нас був сімейний бізнес. Ми займалися якраз консалтингом в сфері оперативних процесів, менеджменту, побудови команд, вирішення, впровадження інновацій в компаніях», – розповів військовий про довоєнне життя.

Як менеджери відповідні рішення перед початком повномасштабного вторгнення приймали разом з дружиною.

«Ми не вірили, що буде війна. Взагалі не вірили, і не сприймали цю інформацію. Але вирішили, як дорослі люди: давай погодимо план дій в разі “що, якщо…”. Щоб ми потім спокійно це виконували. І ми погодили, що нас чоловік буде вивозити на захід України. Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми так і робили», – пригадує дружина військового Марина Крамарєва.

Про те що  Тимофій піде до військкомату не домовились.

«Я йому говорила, що «я тебе не відпущу, я тебе прошу, тільки не йди». Я плакала і прямо от всередині в мене все підіймалось, «ні, ти нікуди не підеш»», – пригадує вона.

«4 дні мені треба було, щоб їх облаштувати, я пішов у військомат і одразу став у лави ЗСУ», – каже Тимофій.

Марина рішення чоловіка прийняла, не сумніваючись.

«Це його позиція, позиція сміливого, відважного чоловіка який хоче захищати нашу Україну хоче захищати нашу сім’ю, наші території це велику повагу, насправді, викликає», – каже дружина військового.

Спершу Тимофій вступив до лав Карпатської бригади ТРО, а потім перевівся до 112 міста Києва.

«Отримавши той вже досвід певний, і пройшовши певні навчання, я прийшов і вже очолив мінометну батарею, командир батареї», – розповів він.

Зараз Тимофій вже начальник бригадної артилерії. Та перший обстріл пам’ятає й досі.

«Я коли вибіг, ми вибігли з машини, впали в посадку. Я тримаю цю каску, і мої побратими, які зі мною теж ховаються… По дорозі їхали якраз, залишили машину, пригнули в кювет. Я в них питаю: а це по нам? Вони кажуть: по нам. Я кажу: а чого по нам?», – пригадує Тимофій з посмішкою.

Але ж в той момент військовому було зовсім не до жартів. Каже: вперше відчутий страх на фронті породжує трансформацію всередині. Вона триває від 3 днів до тижня.

«В мене позивний Вікінг, і я думав, що я їду, я ж вікінг. Татуювання, борода, все, я там зараз буду. Після першого обстрілу, так дуже заземлило. Я відчув страх, насправді страх. І от рефлексія з приводу цього страху, вона якраз і переростає в нашу сильну сторону», – каже він.

Тоді Тимофій згадав про менеджмент.

«Я побачив, які інструменти справді працюють, які не працюють. І можна сказати, що для себе навіть зробив списочок тих методологій бізнесу, які працюють в будь-яких ситуаціях. Навіть, як я кажу, не в умовах Google офісу, а в умовах бліндажа», – розповів військовий.

Навички кризового менеджера допомагають в усьому — від комунікації з побратимами до планування і тактики.

«Відповідальність – це якраз не шукати винних, а шукати можливості, щоб виконати все таким чином, якнайкраще, щоб і твій особовий склад, і ти особисто був максимально ефективний, і думати про безпеку», – пояснює він.

Ці наративи Тимофій хоче впроваджувати і в суспільстві. Не розганяти зраду, а навпаки, об’єднуватися.

«Змінити акценти. Стакан наполовину повний, а не наполовину пустий. От мені здається, оцю риторику треба розвивати в комунікації. Ми тут хазяєва, і ми розумні, ми сильні, ми швидко вчимося. Взагалі, українська нація, в моєму розумінні, та, яка може вигадувати дуже багато всього. І ми все показували в довоєнні часи, коли в нас були мільйони стартапів, мільйони якихось нових ідей», – впевнений Крамарєв.

Тимофій постійно генерує ідеї та впроваджує нове.

«Ще Сунь Дзи казав, «Мистецтво війни». Треба ставати краще, це наша відповідальність, а не розвиватись – це відповідальність ворога. І тоді перемога – це буде як зрозумілий наслідок того, що ми постійно займаємось покращенням себе. Перемога сама собою розуміється», – вважає військовий.

Як досвідчений менеджер, Тимофій розуміє: знання — сила. Особливо на фронті.

«Найбільше всього будь-якого військового захищають знання, навіть більше, ніж будь-яка броня, автомати і зброя. От саме знання захищають. Я це зрозумів з самого початку війни. Тому постійно оці два роки вчусь, вчусь чомусь новому», – каже він.

Анастасія Халецька