Про різні великі та видатні київські монастирі та церкви, такі як Софія, Лавра, Михайлівський Золотоверхий та інші, відомо чимало. Це справжні перлини, архітектурні шедеври, свідки давнини, пам'ятки, відомі не тільки в Україні, але й у світі. Без них, здається, і Київ – не Київ. Та не лише з таких іменитих пам'яток складається Київ. Особливого шарму місту надають інші, менш стародавні, але не менш цінні храми. Таких багато, зокрема, на Подолі. З кожним з них, пов'язана якась фантастична легенда або просто цікава історія.

У новому випуску радіопрограми «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM» йшлося про один з таких невеличких храмів — церкву Миколи Притиска.

Ті, хто хоч раз гуляв старими кварталами між Житнім ринком та Фролівським монастирем, бачив просто посередині невеличкої площі цю церкву. У давнину до неї вели дві вулиці – Притисько-Микільська та Чорна грязь. На останній, між іншим, колись мешкала родина відомого київського історика Миколи Закревського. Назва церкви дещо незвична: Миколо-Притиська.

Ну, хто такий Святий Миколай, знають навіть діти. А от що означає прізвисько «Притиск»?

Притисько-Микільська церква – один з трьох храмів на Подолі, присвячених чудотворцю Миколаю. При цьому найстарший з усіх. Він є унікальною для Києва пам’яткою доби Ренесансу. Попри всі негаразди, чисельні пожежі та роки запустіння, зовні він майже не змінився і нині ми бачимо його таким, яким він був у XVII столітті.

Літописні джерела та архівні документи твердять, що дерев’яна церква із назвою Миколи Притиска існувала ще в XVI столітті. А в 1631 році один заможний парафіянин, київський міщанин Петро, на прізвисько Залізний Гріш, власним коштом побудував на місці дерев’яної церкви мурований храм. Місцевість довкола Миколи Притиска й зараз дихає давниною. Тут немає новітніх споруд, лише стародавні.

Будинок Артемихи, зруйнований у 1902 році (Тьєрі – старовинна гравюра)

Десь тут, поблизу церкви, стояли щонайменше дві історичні старовинні будівлі: це так званий будинок Артемихи й будинок київського сотника Сави Туптала. Сава Туптало був сподвижником самого гетьмана Богдана Хмельницького. Він оселився в Києві на Подолі в 1660 році.

Кам’яниця Туптала (синя) і церква Миколи Притиска (червона) на плані Подолу архітектора Андрія Меленського 1812 р.

Не менш знаменитим за самого Саву був його син Дмитрій Ростовський. Цей чоловік був знаним ієрархом православної церкви. Іще у XVIII столітті за своє праведне життя та труди був канонізований.

Та попри всю цінність та стародавність цих будинків, ще в середині XIX століття їх розібрали.

Повернемося ж до того, звідки взялася така дивна назва церкви Миколи Притиска. Власне, є дві легенди щодо її походження.

Перша твердить, що Притиск або Притика — це стара назва причалу, тож можна припустити, що колись у давнину десь тут поблизу була гавань закутої нині в підземеллі річки Почайни.

Інша легенда – більш казкова, але саме в неї свято вірили мешканці старого Києва. Ось що в ній оповідалося: якось уночі до цієї церкви заліз злодій, він набрав чимало різного церковного добра. Золота та срібла. Коли крадій збирався вже було піти з обителі Божої, Святий Миколай, точніше важка ікона з ликом Святого, притиснула зловмисника до землі. Так Святий Миколай і протримав злочинця до ранку.

Історія церкви Миколи Притиска не була безхмарною. Будівля пережила кілька великих пожеж. Після однієї з них у 1718 році на кошти мирян храм відреставрували, а із західного фасаду прибудували цегляну ампірну дзвіницю.

Ще одна подія побічно вплинула на долю храму. 4 квітня 1866 року на життя імператора Олександра II було вчинено невдалий замах. Парафіяни Притисько-Микільської церкви вирішили увічнити пам’ять про цей день й організували між собою підписку. Зібраних грошей вистачило на спорудження мурованої каплиці в ім’я Святителя Миколая. Закладення її біля південної стіни церкви здійснив Митрополит Київський — Арсеній.

Після революції та громадянської війни, влада радянської держави якийсь час терпіла існування цього храму. Принаймні точно відомо, що церква діяла до 1935 року, а її предстоятелем був митрополит Української автокефальної православної церкви Іоанн Павловський.

Церква Миколи Притиска в 1920-х рр.

Невдовзі богослужіння таки заборонили, а в приміщенні облаштувати ткацько-прядильну фабрику.

У травні 1983 року стародавній храм спіткало ще одне нещастя. Через руйнівну дію підземних вод завалилася його південно-східна частина. Реставрація тривала майже 10 років. І чого тільки у відремонтованій церкві не планували розмістити: театр поезії, дитячий музичний театр, камерний хор, будинок пропаганди та ще казна-що. Та зрештою в Миколи Притиска відновили богослужіння.

Фото: Відкриті джерела