Саме тут був колись Єврейський базар, про який розказали у випуску радіопрограми «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM».

До того, як стати площею Перемоги, вона називалась, як і тепер, Галицькою. Адже саме звідси починався великий шлях на захід – у Галичину. Та пристойні й мелодійні назви до цього майдану якось не приживалися. Натомість у народі до нього намертво прикріпилася назва «Євбаз». Невідомо звідки взялася любов у киян до скорочень, але перекладається Євбаз на зрозумілу мову як «єврейський базар». Тут і справді ще не так давно вирував чи не найбільший у всьому Києві ринок.

Колись давно – ще за князівських часів – тут була мальовнича та вкрай підступна місцина. Колись тут протікала романтична та звивиста річка Либідь, а на саму площу, з гори, з теперішньої вулиці Бульварно-Кудрявської стікав струмок Скоморох. Через таку кількість води ця місцина була болотистою та майже непролазною. І Київ вона захищала не гірше, ніж стрімкі схили та насипні вали.

Базар на Галицькому майдані, вид на вулицю Маловолодимирську (нині вул. Олеся Гончара), 1860-1875

Згодом, десь у XVII столітті, тут стояли смирненькі хутори з млинами та квітли фруктові сади. Коли в Києві почався промисловим бум, за Галицькою площею проклали залізницю. А поруч на Шулявці з’явилось величезне робітниче поселення. Частину місцевості, приблизно там, де нині ходить трамвай, відвели на так звані арештантські городи. Тут в’язні Лук’янівської тюрми вирощували для своїх потреб городину. Приблизно в ті часи тут і з’явився знаменитий Єврейський базар.

Київський вокзал у XIX ст.

Ще якихось сто років Галицькою площею закінчувалось місто. Там, де зараз розташований Повітрофлотський міст, стояла колись брама, за якою розпочиналося передмістя. Тож і киянам, і селянам, особливо з огляду на те, що поруч проклали залізницю, було однаково зручно діставатися до цього ринку. Назву ж свою він отримав вочевидь через те, що серед торговців було чимало євреїв. Галицький базар був одним з небагатьох, на якому дозволено було торгувати представникам цієї національності. Хоча заради справедливості варто сказати, що за багатонаціональністю Євбазу в Києві рівних не було.

Синагога на Галицькій площі

Як же пояснити сучасному киянину, що то була за штука – Євбаз? Його теперішнім прообразом можна назвати хіба що ринок на Троєщині. Правда, з тією різницею, що за асортиментом і популярністю Троєщинський базар і близько до Євбазу не стояв. Ой-вей, чого тільки не було на Євбазі. Уся велетенська площа від бульвару аж до Либеді була заставлена возами, дерев’яними рундуками та лавками. Торгували з підвід, з рук, з лавок, магазинчиків та з землі. Торгували всім, що тільки могло бути проданим. У західній частині базару стояли комори для зерна та борошна. Поруч торгували рибою, м’ясом, хутром та посудом. Тут же можна було придбати діжки, прядки, полотно, а між рядами в чистеньких вишиванках ходили торговки водою та молочниці. Кияни тут купували і овочі, і старий та новий одяг, торгувались, лаялись, крали, що погано лежало, та лускали насіння.

Євбаз, 1890-ті рр.

Що ж до євреїв, то в їхніх руках була зосереджена торгівля м’ясом. Тут же було спеціальне місце, де різали свійську птицю. При чому євреї-різники працювали окремо, виконуючи свою роботу ритуально для покупців юдеїв. Час ішов, ринок ріс, і брудну та велелюдну площу нарешті запакували камінням та для зручності пустили до неї трамвай. Поступово Галицька площа обросла пристойними дво- та навіть триповерховими будинками, на перших поверхах яких були магазини, а квартири вище здавали пожильцям.

Незвичайним на Євбазі було все, навіть ринкова церква. Скрізь по Україні церкви бувають або кам’яними, або дерев’яними. А ця була залізною. Стояла вона приблизно там, де нині розташований цирк. А названа була на честь Іоанна Златоуста.

Історія цієї церкви давня та вельми заплутана. Цей храм стояв колись на розі вулиць Великої Житомирської та Володимирської. Спорудили його в 1631 році з колод, що залишилися після церкви Миколи Притиска на Подолі. І нічим особливим цей храм Божий примітний не був, хіба що розташовувався у стратегічно вигідному місці. Прочани, коли йшли з Софії до Андріївської церкви, якраз проходили повз цю церкву. А її батюшка завжди чатував біля входу. І, ясна річ, що збирав з кожного перехожого на храм.

А в 70-х роках XIX століття Церкву Іоанна Златоуста вирішено було перенести на Галицьку площу, щоб базарні торгівці й мешканці прилеглих будинків могли задовольняти свої релігійні потреби. Проте, дорогою з Володимирської до Галицької площі церква Іоанна Златоуста встигла стати залізною. Сталося це на забаганку тодішнього міністра внутрішніх справ Валуєва. Задля експерименту. Оскільки подібних церков більше не будували, то київський храм в ім’я Іоанна Златоуста обов’язково згадувався в усіх путівниках, хоча особливого захоплення ні в кого він не викликав.

Старий київський Євбаз знав і хороші часи, і погані. Місце це було досить брудним, а вже про контингент і говорити годі. Недарма ще зовсім недавно Євбаз та прилегла Шулявка вважалися найнебезпечнішими районами в Києві. Так, на початку XX століття Євбаз пережив кілька погромів. Ось що розповідали очевидці: «Погромщики тянули одежду, материю, обувь, галантерею, ругаясь и вырывая добычу друг у друга. Толстенная баба с медным лицом, задыхаясь тянула детскую кроватку и модную шляпку с букетом цветов. Ободранный босяк в новеньком черном сюртуке деловито тянул несколько коробок с ботинками. Другой голодранец с патлатой бородой нес коробку с рубашками и настенные часы. Полиция принимала участие в грабежах, забирая самые привлекательные трофеи. Погромщики врывались в помещения, вытаскивали оттуда не только имущевство, но и побитых окровавленных людей, требуя от них прочитать молитву или показать царский портрет».

Неспокійніше стало на Євбазі з приходом радянської влади. Наприклад, у часи НЕПу на цьому ринку орудувала китайська мафія, яка контролювала продаж контрабандної горілки. Особливо небезпечним стало ж це місце відразу після Другої Світової війни. Тоді зовсім поруч – на вокзалі – товклося багато різних людей. Були серед них і солдати, які поверталися додому. На вокзалі з ними іноді знайомилися нібито такі ж солдати.

Слово за слово і ветерану пропонували ночувати у квартирі неподалік. Солдат доходив до Євбазу, а назад уже ніколи не повертався, адже для місцевої публіки вбити людину заради кількох копійок та пари чобіт було неважко. А все награбоване швидко перероблювалось та продавалось тут же – на базарі.

Закрити ринок було вирішено в травні 1946 року у зв’язку з реконструкцією Києва. Як зазначалося в рішенні міськвиконкому, ринок «случайных вещей» (саме такою була офіційна назва Євбазу) переносився на Володимирський ринок.

Євбаз у 1940-х рр.

Коли почали ламати прилавки та зносити рундуки, з площі в бік вулиці Бульварно-Кудрявської хлинули тисячі щурів. Площа спорожніла, а на її місці з’явився так званий сквер без жодного дерева.

Невеличку частину ринкової торгівлі перенесли на прилеглу вулицю Пестеля. Та зовсім відлучити людей від Євбазу було неможливо. Селянки швидко організували стихійну торгівлю на прилеглих вуличках та у дворах будинків. Восени 1949-го року на цій площі встановили камінь як обіцянку спорудити тут монумент на честь десятиріччя возз’єднання України. Проте його ніколи так і не було встановлено. Тим часом Галицьку площу перейменували на площу Перемоги. А наприкінці 50-х років тут розпочалося спорудження цирку. Тоді ж поруч вирили здоровенний котлован під будівництво універмагу «Україна». Довгий час ця величезна яма стояла наповнена водою з Либеді та струмка Скоморох. У цьому ставку навіть поселилися жаби, а влітку купалися діти.

Коли спорудження цирку та універмагу було завершене, дух старого Євбазу було остаточно вичавлено з цієї площі. Він залишився лише в маленьких пивних та магазинчиках старих будинків, які оточували площу. А нині немає вже і їх. Навіть сама назва Євбаз залишилась у лексиконі небагатьох киян. Проте, щось невловне в цій площі продовжує нагадувати про старий Єврейський ринок.

Фото: Відкриті джерела