Міжнародний конкурс уже давно переріс рамки й виходить за межі категорії інтерпретації лише пісенного змагання. Ми всі у якийсь період життя його дивилися: у дитинстві разом з батьками, підлітками з друзями, студентами в шумних гуртожитках або вже в більш свідомому віці з причин цікавості, звички, патріотизму.

У цій статті-огляді ми б хотіли розвіяти найпоширеніші думки або застарілі стереотипи навколо Євробачення. Будемо опиратися на вибір переможців та думки експертів із різних сфер, які в певний період життя дивилися/чули про шоу.

Перше, з чого почнемо – це сам перегляд шоу. Варто враховувати, що Євробачення має столітню історію, тобто вже набуло певного імені, брендовості. Частина молодих виконавців наполегливо прагнуть на нього потрапити, щоб потім запалати на п’єдесталі слави. Глядачі до шоу можуть ставитися негативно або позитивно, але точно про нього знають. Перше, до чого ми приходимо, незалежно, чи ви чекаєте Євробачення щороку на ірраціональному рівні, ви про нього в курсі.

Далі переходимо в іншу категорію – самого дійства. Оскільки це шоу значного масштабу, до нього готуються заздалегідь у кожній країні. Спочатку відбуваються національні відбори, далі – підготовка до іншого туру, потім півфінали й так далі. Увагу глядача постійно тримають суспільні мовники або ретранслятори шоу. Ось на цьому етапі ми одразу можемо сегментувати аудиторії й ви точно зможете себе зарахувати до якоїсь групи:

Високий рівень залученості (щорічно дивляться, слідкують у соціальних мережах, перевіряють усі новини)

«Я спостерігаю за Євробаченням з 2004 року, щорічно намагаюсь подивитись півфінали і обов’язково — фінал пісенного конкурсу. Також слідкую за прогнозами щодо переможців/ниць».

Середній рівень залученості (інколи можуть переглянути фіналістів або представників своєї країни, відправити свій голос, подивитися рік через рік у компанії)

«Я дивився Євробачення, зараз інколи читаю про учасників».

Низький рівень залученості (чули про Євробачення (десь у минулому), не слідкують взагалі, але можуть володіти інформацією, хто виграв або представляв їхню країну, якийсь скандал на шоу)

«Дивилась, коли воно проходило в Києві. Це вражаюче шоу, яке треба дивитись наживо».

Чому ми вважаємо, що ознака залученості є найбільш відповідною? У публічному просторі ми зустрічаємося зі стереотипами, що Євробачення можуть перегляди патріоти з вираженою позицією, домогосподарки або представники ЛГБТ-спільнот. Це стереотипні твердження, які побутують у різних країнах, доходять до українського ринку й частково транслюються серед публіки. Адже за рівнем залученості можна визначити, які є основні аудиторії конкурсу Євробачення. Тобто така умовна або не умовна сегментація відбувається саме за переглядами, увагою та обізнаністю до пісенного шоу.

«Думаю, що мотивами є: зацікавленість у музиці та різноманітті культур інших держав, відчуття національної єдності навколо представників/ць України, цікавість до елементу конкуренції на конкурсі і банальна традиція дивитися конкурс щороку» (Данило Ваврін, Chairman the Board Youth Democratic Association, експерт у сфері молоді та студентства).

«Думаю, це переважно люди, які люблять популярну музику. Або, як і українці, просто підтримують свою країну, оминаючи популярну музику протягом року. Тобто я взагалі не цільова аудиторія, але точно буду дивитися Євробачення цього року, бо дуже вболіваю за Tvorchi й абсолютно впевнена, що ми знов маємо виграти, бо “Heart of Steel”, окрім іншого, дуже “качова” пісня» (Катя Тейлор, експертка з культури).

Стосовно цього питання ми звернулися до експертів, щоб почути їхні думки та розглянути глибше, чому вони виникають у європейських країнах і можуть закріпитися в українському просторі.

Одним із припущень цього феномену є самі учасники. З року в рік вони змінюються, несуть інші сенси у виступах. Якщо раніше це могла бути просто пісня зі змістом про кохання, то зараз — це шоу, постановка, декорації, костюми, меседж, репутація конкурсантів тощо.

«Тому і виконавці все більше співають не тільки про кохання і нещасне кохання, а підіймають соціальну проблематику і навіть виграють як Джамала з відверто політичною й етичною проблематикою (1944). І так має бути, бо це хороший шлях для популярної суспільної освіти». (Катя Тейлор, експертка з культури).

«Я думаю, що з кожним роком взагалі типаж учасників Євробачення був досить таки різний. Тому що були різні представники різних країн, досить такі відомі у своїх країнах» (Владислав Лісовенко, активіст, волонтер, експерт у категорії молоді та студентства).

«Думаю, світ дуже змінився, музика, соціальна повістка, тому, звісно, змінився і типаж. Євробачення завжди було поза політикою, але це більше не є можливим не тільки для цього, а для будь-якого бренду. Це може артикулюватись публічно або ні, але навіть популярна музика, якщо вона транслюється на весь світ, вона не може бути відірвана від реальності. Бо не можна ігнорувати соціальні й політичні події, потреби суспільства, права людей в цілому й окремих спільнот. Те, що було нормою 20 років тому (сексизм, расизм в тому об’ємі, в якому вони були) вже не може бути прийняте суспільством» (Катя Тейлор експертка з культури).

Конкурс подає більш глобальний зріз, але основне залишається – представник країни має відображати свою країну. З учасниками приходить їхня аудиторія, адже конкурсанти є різними за впізнаваністю: хтось – суперзірка, хтось починає кар’єру, а хтось є новачком на конкурсі. Побутує ще один стереотип, що конкурсанти визначають, яка аудиторія буде їх дивитися, тобто кому вони будуть цікавими. Саме з цієї точки зору, протягом кількох років глядачі могли дивуватися від різносторонності учасників, тобто вони не були схожими одне на одного.

«Наскільки я пам’ятаю, то найбільшими прихильниками цього музичного заходу були домогосподарки, але в останній час кількість молоді зросла серед глядачів» (Кожушко Світлана, кандидатка юридичних наук, доцент, експертка з науки, правознавства).

Ми сформували перелік переможців конкурсу Євробачення з 1990 до 2022 року для відстежування вподобань глядачів і членів журі.

«Щоразу переможці досить різні: це проявляється в меседжах пісень (цінностях, які вони транслюють) і артистів, костюмах, відеоряді тощо. Якщо говорити про музичну частину, то, очевидно, різноманітність менша, бо більшість — попжанр» (Данило Ваврін, Chairman the Board Youth Democratic Association, експерт у сфері молоді та студентства).

«Типаж переможця/ниці не змінився. Це команда сміливих людей, які у своїй творчості втілюють ідею свободи, свіжого погляду на реальність, часто — гумору, і допомагають нам доторкнутись до важливого в собі та відсвяткувати життя».

Насамперед на переможцях акцентують самі ЗМІ – вони знаходять скандали, гострі висловлювання, десь такі, що компрометують, щоб збільшити охоплення та залучення до подій. Інколи це нахил до екстравагантності, а інколи — це акцентування на ЛГБТ-спільнотах. Саме з цього почав процвітати цей стереотип, плюс перехід до більших шоу виростає в прогресії.

«Щодо ЛГБТ-спільноти, то вони такі ж люди, як і решта, мають свої права і обов’язки. Якщо їм цікавий цей формат та достатньо часу для перегляду, то нехай дивляться. Загалом, це особиста справа кожного» (Кожушко Світлана, кандидатка юридичних наук, доцент, експертка з правознавства).

Рівність є цінністю Євробачення, і розрізнення людей за певними ознаками суперечить засадничим принципам цього конкурсу.

«Представники окремих ЛГБТ-спільнот, вони досить такі популярні, у контексті того, що це міжнародна боротьба за першість і що навіть ті ж представники таких спільнот вони час від часу показують свою діяльність, показують себе і намагаються виділятися серед всіх мас. І так, я думаю, що все-таки багато представників ЛГБТ-спільнот дивляться Євробачення» (Владислав Лісовенко, активіст, волонтер, експерт у категорії молоді та студентства).

«Чув лише упередження, що “учасники Євробачення в більшості представники/ці ЛГБТК+”. Багато людей з мого оточення дивляться Євробачення щороку і мотивом точно не є належність до ЛГБТК+ чи висвітлення на конкурсі тем ЛГБТК+» (Данило Ваврін, Chairman the Board Youth Democratic Association, експерт у сфері молоді та студентства)

Можемо зробити висновок, що відносити до певної категорії конкурс Євробачення є абсурдним рішенням. Про нього знають або слухають широкі маси, навіть якщо не дивляться з року в рік. Безперечно, категорія та навіювання йде від учасників, тому що шоу є шоу.

Не лише ЛГБТ-спільноти є аудиторією шоу Євробачення. Тому підбирати учасників, які могли б сподобатися цій аудиторії – хибно. Хоча ця аудиторія також доєднується до перегляду конкурсу, вони займають свою частку від перегляду.

Виходячи з цього, нічого дивного в перемозі шведської представниці Loreen з піснею Tattoo немає. Вона вже перемагала в Євробаченні у 2012, її образ привертає увагу, одночасно залишається близьким, десь епатажним.

Інна Сергієнко