Черговий випуск радіопрограми «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM» присвячено історії Київського зоопарку.
До 1908 року Російська імперія мала лише один публічний заклад, у якому жили звірі. Він мав довгу й суто наукову назву «Московский сад Императорского Русского Общества акклиматизации животных и растений».
Київське товариство любителів природи свого часу доклало чимало зусиль для того, щоб переконати Міську думу в необхідності заснування такого саду. Були ще звіринці в Петербурзі та Харкові, але до звання зоологічних садів вони не дотягували. Отож, можна сміливо стверджувати, що Київський зоопарк був другим у імперії.
Доводячи необхідність створення зоологічного саду, знаменитий київський учений Микола Шарлемань писав у Київську думу: «Зоологический сад – не прихоть и не забава, не праздная затея праздных людей. Зоологический сад, одно из необходимых учено-образовательных учреждений. Как ботаник не может ограничится одним гербарием, так равно и зоологу, кроме лабораторий и музея, необходим зоологический сад. Сухая книга не познакомит так хорошо с различными представителями животного мира, как непосредственное наблюдение».
Отже, дозвіл на відкриття саду для тварин було зрештою надано. Між іншим, спершу він розташовувався не на звичному нам місці, а в університетському ботанічному саду.
Чим же міг похвалитися Київський зоосад більш як сто років тому? На момент заснування його колекція складалася всього лише з 17 видів птахів та тварин. Тут жили вовк, дикі кози, байбаки, журавель-красавка, один орел, фазан та інші. Та колекція швидко росла. При чому здебільшого за рахунок дарунків. Зокрема, принц Олександр та принцеса Євгенія Ольденбурзькі подарували для зоосаду пару кавказьких турів.
Начальник управління державних уділів Ніл Ліхарєв передав пару оленів, а цукрозаводчик Терещенко – чорних лебедів. Найціннішим надбанням зоосаду виявилася колекція тварин з Туркестану. У ній були очеретяний кіт, рисі, грифи, соколи-балабани та ще багато інших тварин та птахів, яких у Києві й не бачили.
Для зручності відвідувачів усі доріжки в саду залили бетоном. Між вольєрами розбили клумби. А ще збудували оригінальний город з лавами для відвідувачів. Територія зоосаду була маленькою, тому великих, теплих вольєрів там не будували.
Вольєр з ведмедями, 1913 р.
А всіх тварин, які могли постраждати від київської зими, переводили до барака продовольчого пункту. Його безкоштовно надавали цінителі живої природи, коменданти залізничної станції «Київ», полковники Яблонський та Савич. Так спільними зусиллями вже до кінця 1910 року зоосад значно розрісся. Вхід до нього, до речі, був вільним. Винятком були лише святкові дні. Тоді з дорослого брали по 10 копійок, а з дитини – по 2.
Охочих подарувати якусь тварину зоопарку було настільки багато, що його опікуни змушені були звернутися до Думи із клопотанням про виділення вільної території в незабудованій частині міста. Та, власне, і керівництво університету почало нервувати, що зоологічний сад помалу почав витісняти ботанічну частину.
Брест-Литовське шосе. Політехнічний інститут, 1900-ті рр.
Велике переселення тварин туди, де зоопарк стоїть і нині, відбулося в 1913 році. А вже наступного року новий зоосад відчинив свої двері відвідувачам. Це було справжньою подією в житті Києва. На величезній території звели великі вольєри та влаштували ставки.
До нас дійшов опис того, який вигляд мав Київський зоопарк у 1921 році: «Сад цей знаходиться на Шулявці, при Берестейськім шосе проти Політехнічного інституту. На вільних ділянках можна знайти деяких диких представників нашої фауни. Рослин теж багато, переважають яблуні. У квітні весь садок вкривається рожевим цвітом яблунь. В неволі, по клітках та загородах саду є коло ста родів тварин. В саду є велика дослідна пасіка, з гарно дібраною колекцією вуликів. Товариство любителів природи пускає задурно в сад групові екскурсії учнів міських шкіл. Треба тільки загодя домовитися із завідуючим садом».
Колекція саду за царських часів хоч уже й була великою, та справжніх екзотичних тварин у ній бракувало. Леви, тигри та білі ведмеді з’явилися тут лише у 20-х роках. Та дякувати за це треба не більшовицькій владі, а незмінному директору зоосаду Венантію Андрійовичу Бурдзинському.
Цей чоловік жив садом, а сад жив і розцвітав його зусиллями. Йому, наприклад, вдалося захистити під час Громадянської війни тварин від голодної смерті, а дерева – від вирубки. Новим важким періодом у житті зоосаду стала окупація 1941-1943-го років. Найцінніших тварин німці вивезли до Німеччини. А на самій території парку розмістився військовий гарнізон. Вольєри було зруйновано.
Фото: Відкриті джерела
