Про це йшлося у сюжеті КИЇВ24.

Да Вінчі

Наймолодший Герой України серед військових – Дмитро Коцюбайло. В юності хлопець мріяв стати художником, звідси й “Да Вінчі” – позивний, який тепер знає вся країна.

Він пішов на фронт у 18. Одразу після Революції Гідності. Ще тоді про зовсім юного, говорили: “за цим хлопцем стоїть майбутнє”.

З 2014-го Дмитро очолював добровольчий взвод. І вже за рік — він командував штурмовою ротою. Перше серйозне поранення Да Вінчі отримав під час бою на Донеччині. Та одразу після реабілітації — знову повернувся на передову.

Він став першим добровольцем, якому прижиттєво вручили найвищу державну нагороду.

Відтак він став бійцем 67-ї окремої механізованої бригади і сформував під своїм командуванням легендарний і найбоєздатніший батальйон ЗСУ – “Вовки Да Вінчі”. Захисники брали участь у боях за Запоріжжя, Київ, Білогорівку, Херсонщину, а також у контрнаступі на Харківщині.

Поліг Да Вінчі під Бахмутом, де разом із підрозділом тримав оборону. Звістка про смерть героя 7 березня 2023-го стала шоком, у це довго не хотіли вірити всі, хто знав чи чув про Дмитра.

Фотографи Костянтин і Влада Ліберови розповіли деталі загибелі: “Позавчора ти на моїх очах в’їхав на танку у ворожу посадку, а після цього повів за собою на штурм людей. І вони пішли, не роздумуючи, бо вірили своєму командиру. На наступний день ти голими руками з однією баклажкою води гасив танк, який загорівся з повним БК, коли всі боялися навіть наблизитися до нього…. Ти сказав нам залишитися в укритті. Вибухи, багато вибухів. Через хвилину крики: “Медика! Медика! Да Вінчі!”. Ми до останнього вірили. Ми до останнього молилися. Ти був найсміливішим, найвідчайдушнішим з усіх, кого ми знали. Ти здавався безсмертним. До кінця днів ми будемо пишатися тим, що знали тебе. Герої не гинуть“.

В останню путь Дмитро Коцюбайло вирушив звідти, де все почалося – з Франкіщини, і так до Майдану Незалежності, де починав уже боротьбу. А попрощатися з ним тільки до Києва приїхали тисячі.

Роман Ратушний

“Один місяць тому молодий український герой загинув на полі бою за майбутнє своєї країни. Його ім я Роман Ратушний“,  – так свою промову починає президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн І згадує Романа Ратушного вона не просто так. Його позивний “Сенека”. У липні цьогоріч йому виповнилося б 26

“Ти пішов, але продовжуєш вбивати зайд. І тисячі твоїх братів та сестер щодня, зціпивши зуби, з іменем твоїм, знаходять усіх і вбивають. Бо Київ з твоїм іменем на щиті продовжує твої справи. І сподіваюсь, країна теж не пастиме задніх — твоя місія триває. Бо ти неймовірний, Сенека. З днем народження“, – пише батько Романа, Тарас Ратушний.

Свій яскравий, але такий короткий шлях боротьби Роман розпочав у 15, як учасник Революції Гідності.

Київ і містяни його назавжди запам’ятають як громадського активіста та захисника «Протасового яру».

З таким характером і не дивно, що під час повномасштабного вторгнення Роман Ратушний добровільно зголосився піти на фронт. Спершу брав участь у боях під Києвом. А згодом увійшов до складу бригади “Холодний яр”.

У цей день він опублікував фото військового квитка зі словами: “виглядає, як план до кінця війни”. Роман звільняв Тростянець, воював на Сумщині. Потім відправився на Схід.

Плани Романа Ратушного про боротьбу до кінця війни зруйнував Ізюмський напрямок. Він загинув 9 червня 2022-го, потрапивши в засідку. Тіло воїна кілька днів було на непідконтрольній території, доки його вдалося забрати.

Нині Громадська організація «Захистимо Протасів Яр» працює над документальним фільмом про загиблого активіста, а в червні Київрада одноголосно підтримала перейменування вулиці Волгоградської у столиці на вулицю Романа Ратушного.

Моджахед

Білорус з українським корінням, Даніїл Ляшук, відомий за позивним «Моджахед». Україну почав боронити після анексії Криму в лавах батальйону “Торнадо”. А після 24-го лютого 2022 як доброволець боронив Київ, а потім — Харківщину. Вже як військовий ЗСУ — стояв на захисті Миколаївщини. Окупанти його знали та дуже боялися — все через постійні погрози у відео.

Моджахед зачищав від диверсантів окупований Херсон. А ще заснував та командував бойовою групою Vendetta.

Він двічі був поранений. І щоразу повертався на фронт. Під час одного з лікувань Моджахед написав: для нього честь бути солдатом ЗСУ і він продовжуватиме боротьбу навіть без українського паспорта.

У квітні 2023-го Бахмутський напрямок став для Даниїла останнім рубежем. Герой поліг, так і не ставши громадянином нашої держави. Тож нині побратими Моджахеда просять владу: посмертно надати військовому громадянство та звання героя України. Водночас за життя його нагородили званням “Народного героя України”.

Усміхнені, щасливі, віданні Україні. Їхні історії, настанови, думки цитуватиме не одне прийдешнє покоління. Вони – назавжди в пам’яті та строю. Бо герої не вмирають, вмирають вороги.

Каріна Воловідник