Сайт KиївMedia та національна премія Global Teacher Prize Ukraine продовжують спецпроєкт, у якому діляться неймовірними історіями вчителів зі столиці й області. Цього разу ми розповімо про Олену Романенко – вчительку, яка не покинула стіни рідної школи під час війни.
Війна застала жінку несподівано й зранку 24-го лютого жінка розуміла, що безпека своєї сім’ї – це першочергова задача. Питання про безпечне місце під час повітряних тривог було вирішено без вагань. Прихисток сім’я Олени знайшла в її школі № 264 з поглибленим вивченням англійської мови, де у перші дні війни переховувалися понад 300 людей.
“Укриттям стала школа, де я працювала психологом та вчителем предмету Захист України. Вчителі не покинули школу, ми по черзі з колегами забезпечували роботу укриття: реєстрували всіх, хто приходив, дбали про порядок. Кожні дві години ми передавали начальнику штабу цивільного укриття дані про кількість людей, які ховалися. Також слідкували за порядком, надавали першу медичну та психологічну допомогу. У вільний час нарізали стрічки та плели маскувальні сітки”, – ділиться спогадами Олена Романенко.
Особливу увагу приділяла дітям, адже вони постраждали під час війни, хоч і не розуміли, що відбувається. Довгими вечорами організовували в укритті різноманітні розваги для дітей – їх було чимало.
“Для дітей похід в укриття був як подія. В укритті діти мали змогу спілкуватися з однолітками, грати разом, весело проводити час. Ми створювали інтерактиви, щоб відволікти малечу від жахливих подій. Довгими вечорами організовувалися розваги, серед яких – конкурс малюнків “Війна очима дітей”, турніри з шахів та шашок, руханки під музику, поробки з паперу, а також постійно грали в настільні ігри. У всьому, що вони робили, простежувалася віра юних патріотів в перемогу України. Це відволікало від подій, які були в країні”, – зазначає Олена Романенко.
Не покидали школу-укриття і у нічний час: “Під час вечірніх та нічних чергувань на вахті ми разом з колегами спілкувалися на різні теми, ділилися почуттями, переживаннями. Жінки чергували до 22.00, на ніч заступала чоловіча варта, які оберігали сон людей в укритті. Вранці знову міняли жінки. І так щодня згідно графіку чергувань. Війна об’єднала всіх спільною метою “Перемогти ворога. Захистити себе і свою країну“, – ділиться Олена Романенко.
Сьогодні Олена згадує перші безсонні ночі під час війни, коли вона постійно гортала стрічку новин, щоб володіти інформацією про події в країні. Якраз у цей період вчителька почала працювати психологом-волонтером в центрі психологічної підтримки “ОбійМи”. Це допомагало бути в тонусі і робити свій вклад у наближення перемоги.
Згодом Олена змінила місце роботи, але продовжує свою місію допомоги – працює психологом телефонної лінії психологічної підтримки. Також Олена встигає й волонтерити в кризовому центрі та вести телеграм-канал психологічної підтримки батьків, який вела під час роботи в школі.
Фото: Global Teacher Prize Ukraine
