Як Україна поводиться із полоненими росіянами, йшлося у сюжеті КИЇВ24.
До росіян, які чекають обміну в українському полоні, ставляться відповідно до вимог Женевських конвенцій і міжнародного права. Чого не можна сказати про ставлення до українців у російському полоні.
Наприклад, військовополонений росіянин Раміс Черкізов приїхав воювати проти українців з далекого Владикавказу. В армію РФ він потрапив прямо з колонії, в якій відбував покарання за організацію масових заворушень. Та у травні цього року його захопили у полон бійці ЗСУ.
«Надійшла пропозиція, від якої мені довелося не відмовлятися. Тобто пропозиція була такого характеру, що ми йдемо захищати “ЛНР” і “ДНР”», — виправдовується окупант.
Російський солдат божиться, що за три роки ув’язнення не цікавився новинами і не знав реального стану речей.
А от мешканець так званої «ЛНР» Нікіта Лєбєдєв точно був в курсі про все, що коїться в Україні, адже потрапляє в полон вже вдруге.
«Наша мета була оглядати та розміновувати будинки, якщо заміновані, поля. Загалом, робити проходи. І паралельно займалися гуманітарним розмінуванням. Тобто з міськводоканалом ми співпрацювали і з електриками», — розказує він.
Звісно тепер кожен з них готовий падати на коліна та розкаюватися у тому, що свідомо йшов вбивати українців. Аби тільки вижити.
Взагалі, за словами представників Головного управління розвідки, лише за останні тижні обмінний фонд поповнився на понад 200 полонених і кожен п’ятий окупант кидає зброю добровільно. Бо розуміють — в нас до бранців, навіть якщо вони і з армії загарбників, ставляться згідно з вимогами Женевських конвенцій і міжнародного права.
«В них триразове харчування, в них 8-годинний сон. В них є церква, де можна свої релігійні потреби задовольнити. Для мусульман, які так само у полон часто потрапляють, є місце для намазу обладнане. Відповідно є і умови для медичного обслуговування, оскільки багато військовополонених мають різні ураження», — розповів прессекретар Координаційного штабу з поводження з військовополоненими Петро Яценко.
Активно працює і проєкт «Хочу жити». Це програма, за якою окупанти можуть зателефонувати і добровільно здатися українській стороні в обмін на гарантії збереження життя.
«Це можливість бути обміняним, можливість залишитися у полоні до кінця війни. Можливість просити прихистку в Україні та деяких країнах Європи. Як зазначив мій колега, умови перебування в таборі комфортні», — додав Віталій Матвієнко, речник проєкту «Хочу жити».
І не варто пояснювати, що кожен військовополонений – це цінний ресурс, аби згодом повернути додому наших захоплених героїв, яких у більшості випадків, утримують в нелюдських умовах.
Олександр Храпач
