Про це йдеться в матеріалі «КИЇВ24».
Разом з іншими бійцями Дмитро ходив до цивільних у бункери «Азовсталі» та фільмував їхні історії. Люди щоразу з нетерпінням чекали на того самого «Ореста з камерою»:
«Ми розкривали цих людей, записували їхні звернення про те, що вони хочуть евакуюватися. І от за цей короткий термін часу ми якось із ними здружилися всі», – розповідає колишній пресофіцер «Азову» Дмитро Козацький.
Свою легендарну фотографію «Орест» зробив у переході між бункерами заводу, однак не спішив її викладати:
«Одного разу, коли я проходив у бункері, я був із камерою і вирішив зробити цю фотографію. Просто поставив камеру на якусь бочку і зробив. Спочатку це була просто красива картинка. Уже потім я підв’язав сенс, тому що я її виклав не за першої можливості, я чекав слушної нагоди. І мені здавалося, що 16 травня, перший день, коли почалася евакуація, – це якась певна надія на продовження життя для захисників Маріуполя», – згадує «Орест».
3 місяці полону – і Дмитра вдалося повернути. 21 вересня «Орест» почув солов’їну на українській землі та обійняв своїх рідних:
«У мене справжня мама військовослужбовця, тому що вона не давала собі права заплакати в розмовах зі мною чи дати слабину. Навіть у полоні мені одного разу дали передзвонити мамі й вона сказала: “Ти не хвилюйся, за вас пам’ятає весь світ, за вас бореться весь світ і вас витягнуть”, – і це ті слова, які максимально потрібні були в той момент», – зізнається боєць.
Рік тому Дмитро з побратимами виконав наказ – зберегти життя. Рік тому він з побратимами потрапив у полон. І вже майже рік як «Орест» намагається зробити вже можливе, аби ті, з ким пліч-о-пліч боровся за кожен метр українського Маріуполя, повернулися. Аби кожен захисник Азовсталі знову опинився вдома:
«Я не маю права зараз нічого не робити. Оце те, що мене мотивує і, мабуть, це якась певна відплата за те, що я вийшов раніше, ніж вони. Я мушу хоча б щось зробити для того, щоб вони повернулись швидше додому», – каже Дмитро Козацький.
Ніно Тодуа
Фото: Відкриті джерела
