Про це йшлось в ефірі “КИЇВ24”.
Шриф “іжиця” ми звикли бачити на вуличних вивісках, покажчиках, в оформленні православних сайтів і книг, назвах державних установ і університетів. Українці зазвичай асоціюють його з дечим прадавнім і старослов’янським, і у той самий час українським. Проте це не так. Назва шрифту “іжиця” походить від назви останньої літери давньої кирилиці та дореформенної російської абетки. Іжиця позначала голосний звук “і”. Та у більшості українських орфографій 19 століття вона не вживалась.
Гарнітуру ж “іжиця” у 1988 році розробила росіянка Світлана Єрмолаєва. Відомий український шрифтовий дизайнер Віктор Харик у своїй книзі розповів, що цей шрифт є імітаційним, бо насправді не повторює історичні форми тих часів, а намагається їх імітувати на основі сучасних форм літер. Шрифт призначався для відтворення старослов’янських текстів в енциклопедіях та наукових статтях, але оцифрований у 1992 з надзвичайною швидкістю поширився по всіх слов’янських країнах, що користуються кирилицею, роз’яснює Віктор Харик.
Цей шрифт продовжує використовуватися за інерцією і в Україні за часів її Незалежності, попри те, що ліцензія на користування “іжицею” коштує близько 1000 гривень. Літери проросійської “іжиці” навіть зараз прикрашають Офіс президента, а донедавна були і на бойовому прапорі ЗСУ. Проте, у лютому цього року Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний затвердив офіційний шрифт ЗСУ, який називається “Воля”. Розробники нового шрифту навіть отримали почесну подяку від Залужного.
Проте українські держустанови, державні документи і навіть вивіски на прикордонних постах на в’їзді у країну і досі мають написи “іжицею”. Тому подача законопроєкту про заборону цього шрифту це ще один з кроків до повної дерусифікації нашої держави. Поки що поданий законопроект має регулювати лише використання шрифтів в роботі самого парламенту, проте можливо скоро з’явиться інший – про повну заборону проросійської гарнітури “іжиця”.
