Про це йшлось в ефірі “КИЇВ24”.
10 місяців селище Луч ледь не щодня обстрілювали окупанти. Населений пункт розташований між Миколаєвом і Херсоном. Без світла й води люди виживали майже рік. А коли українські захисники звільнили Херсон, сюди почали повертатися його мешканці. З майже тисячі – до вторгнення – зараз тут до 200 жителів. Багато хто на час сильних обстрілів виїжджав до Миколаєва або на Захід України. А коли повернулися, вдома на них чекали руїни, оскільки 80% цивільної інфраструктури росіяни знищили.
З Михайлом ми познайолмилися під час роздавання гарячих обідів волонетрами. Він поверувся в село 3 місяці тому й одразу ж почав відбудовувати свою домівку.
“Вікна нам вже встановили. Нам дали грошову допомогу і ми за цю допомогу встановили вікна. Залишилось встановити вхідні і міжкімнатні двері, відремонтувати стелю, облаштувати кухню та туалет. Чеаємо, може яка допомога буде. Важко зараз тут жити. Залишився, бо це мій рідний дім, кожен повертається до свого дому, не тільки я один. Ми цілий рік прожили у Львові. Повернулись і вже третій місяць тут. Порядки наводимо. Працюють аптеки, лікарні, магазини. Уже все працює, але немає води, газу, є світло. З приготуванням їхжі бувають проблеми, тому що газу немає. Ми придбали балон, заправили і готуємо на плиті газовим балоном. Якщо до зими не підключать газ, будем виїжджати в Миколаїв. У мене газове опалення, а без газу тут нема чого сидіти”, – розповідає Михайло.
За кілька десятків метрів від дому Михайла у дворі багатоквартирного будинку досі стоїть вигоріла й посічена автівка. А за забитими плівкою вікнами цього будинку живуть люди. Поряд із такою постапокаліптичною картиною – дитячий майданчик, на якому грається малеча. Брат із сестрою – Вова й Маргарита, замість смартфонів граються у війну. Дівчинка каже, що такі забавки в них нечасті. Натомість – дуже любить ролики.
Сім’я Маргарити й Вовчика теж виїждала, до сусіднього Миколаєва. Втім за першої ж нагоди повернулися назад. “Вдома краще ніж в Миколєві. Ми справляємся, нам нормально. Діти уже звикли до вибухів, уже не бояться. Те, що ми в Миколаєві пережили, то це вже й не вибухи. Миколаїв дуже сильно обстрілювали, особенно перший період. У нас не було підвалу, нічого не було, ми сиділи за двома стінами і все. Поряд були прильоти і далеко також були, але всеодно все чути. А ще ми коло річки жили і купались”, – ділиться мама Маргарити і Вовчика.
Аліна Люшина
