Про це міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив в інтерв’ю Le Monde.

Він розповів, що 13 вересня зустрінеться у Києві з очільником МЗС України та православним духовенством. Там він планує обговорити вшанування загиблих у Волинській трагедії.

Те, що сталося в 1943 році під час німецької окупації Польщі та України, було планом українського (руху — ред.) опору (провести -— ред.) етнічну чистку Волинської області шляхом масового вбивства польського цивільного населення.

Міністр зазначив, що тоді протягом кількох місяців вбили від 80 000 до 120 000 людей. Водночас Сікорський визнав, що “​​були й акти помсти з боку польського руху опору”.

Він також додав, що Польща вже начебто подолала свій імперський синдром щодо України. Однак має одне прохання: провести ексгумацію жертв Волинської трагедії, щоб поховати їх за християнським звичаєм.

Міністр пояснив, що хоче донести дві думки. По-перше, полякам потрібно пояснити, що жертв Волинської трагедії повернути вже неможливо, тож з Україною варто нині налагоджувати добрі відносини. А, по-друге, українці мають знайти рішення, інакше Польща вживатиме “жорсткіших заходів”.

Наша громадськість дуже схвильована з цього приводу. Тоді вцілілих поляків депортували до Польщі, а їхні нащадки тепер представляють мільйони людей, для яких це питання є важливим і які голосують.

Що відомо про Волинську трагедію 

Волинська трагедія — етнічні чистки українців і поляків, які відбулися під час нацистської окупації в 1943–1944 роках. Українська повстанська армія протидіяла Армії Крайовій в умовах партизанської боротьби, що спричиняла жертви серед цивільного населення як поляків, так і українців.

Встановлено імена близько 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських жертв цих масових убивств.

Український інститут національної пам’яті також писав, що соціально-етнічне протистояння між українцями й поляками в роки Другої світової війни та перші повоєнні роки підігрівали й нацистські та комуністичні тоталітарні режими, щоб послабити польське й українське підпілля. Водночас сприяла зростанню міжнаціональної ворожнечі й тривала дискримінаційна політика у міжвоєнній Польській Республіці, до якої належали західноукраїнські землі. У 1930 році за наказом Пілсудського почалася пацифікація, яка супроводжувалася арештами, побиттями, вбивствами українців за етнічною ознакою.