Утім, до цього процесу необхідно підходити з урахуванням травмо- та конфлікточутливості – переконаний член правління ГО «Інститут миру і порозуміння» Максим Єлігулашвілі. Про це він розповів в етері програми «Відкритий простір» на Київ FM.
За його словами — меморіалізація – це про адекватне, гідне та живе збереження національної пам’яті. Це ціла політика, що охоплює не лише створення меморіальних об’єктів і музеїв, але й ритуали та практики, які можуть спонукати до співпереживання і мати терапевтичний ефект.
«Меморіалізація — це більш усвідомлена діяльність, яка має зробити певну фільтрацію — що має зберегтись. Ми хочемо фіксувати ті або інші події і знаходити їм певну форму і це, зрештою, може додати терапевтичної дії», – зазначив Єлігулашвілі.
Він наголосив, що важливо шукати форму, яка дасть змогу передати емоції і не перетворить нас на «забронзовіле й мертве» на кшталт меморіалізації війни в радянському суспільстві. Як це зробити травмочутливо?
«Треба робити це через залучення людей. Говорити не через фокус пам’яті про війну, а пам’яті про людей, які загинули, або зробили суттєвий внесок у протидію агресору. Адже точно не хочеться, щоб наша меморіалізація була меморіалізацією страхом», – переконаний Єлігулашвілі.
Щоб спадок не перетворився на забуття, а відвідини місць масових злочинів не перетворились на товар — сьогодні в експертному середовищі тривають розмови, пошук найкращих форм і підходів до меморіалізації нинішньої війни.
Більше про травмо- і конфлікточутливу меморіалізацію дивіться у повній версії програми «Відкритий простір».
Проєкт «Збереження інклюзії та соціальної згуртованості в Україні: Адаптація та відновлення у відповідь на війну» реалізують ГО «Інститут миру і порозуміння» спільно з Ініціативою за мирні зміни за підтримки Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії.
