Радіопрограма «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM» продовжує розповідати про історичні факти з життя Києва. Сьогоднішня історія – про Лук’янівку.

До побудови дамби київський Поділ щороку заливало весняною повінню. Навесні 1845 року Дніпро розлився настільки сильно, що весь Поділ стояв у воді. Багато садиб було зруйновано, а їх мешканці, втративши все, вирішили ніколи більше не повертатися на старі місця. Для життя вони обрали інше місце, верхів’я річки Глибочиці та Куренівку. І ось саме вище Глибочиці з’явилося нове поселення Лук’янівка.

Річка Глибочиця впадала в Почайну, тепер у бетонному колекторі

Колись, коли Києва як такого ще не було, цією місцевістю проходив шлях у західні землі. Пізніше цим шляхом користувалися, щоб потрапити до західної Європи. Цією дорогою, між іншим, відправляв князь Ярослав Мудрий свою доньку Анну царювати до Франції. Нині ж цей шлях перетворився на кілька вулиць: Велику Житомирську, Січових Стрільців, Іллєнка та Дорогожицьку. Довкола цієї дороги, як і годиться, водилися розбійники. Тож мирні мешканці в непролазних лісах та болотах уздовж цього шляху не селилися. А на полі, на місці теперішнього лук’янівського кладовища, у далекі князівські часи відбувалися кровопролитні битви. А ще на Лук’янівці протікала в давнину загадкова річка Ситомля, у якій, за літописом, Ярослав Мудрий потопив орду печенігів.

Анна Ярославна на фресці Софійського собору

Звичайно, у давнину Лук’янівкою цю місцевість не називали. Ця назва значно пізніша. Першими ж тут стали селитися відставні солдати із сім’ями, селище, яке вони заснували, так і називалося Солдатською Слобідкою. Тулилось воно до маленької річечки Скоромох – притоки Либеді. Вулиця, якою колись протікав цей струмок, і досі має назву Річна. На місці ж самої Солдатської Слобідки вісімнадцятого століття нині прокладено вулиці: Павлівську, Полтавську та Золотоустівську. А ще, незадовго до згаданого переселення подолян, на цьому місці стояли хутори з охайними садочками та було закинуте старе кладовище. Назва ж Лук’янівка походить, найімовірніше, від імені старости Подільського шевського цеху Лук’яна Олександровича. Десь наприкінці сімнадцятого століття він мав тут чи то маєток, чи то дачу. Його дружина, овдовівши, прийняла постриг у Михайлівському жіночому монастирі та подарувала монастиреві пляц.

Є інша версія, її викладено в народній легенді – колись ще в князівські часи жили троє князів: Лук’ян, Чекерда та Скаліка. Ці троє нібито боролися за київський престол, а перемогу в цій боротьбі здобув Лук’ян. Відтоді місцевість, у якій правив князь, стала називатися Лук’янівкою, а місце, де стояла дружина його грізного супротивника стала називатися Скалікою. Цю народну думу з уст старого київського кобзаря Кирила записав у дев’ятнадцятому столітті фольклорист Іван Трусевич. Хоч і ця легенда є суцільною вигадкою, частка правди в ній є. Так Скалікою або Щекавицею називається одна з гір Лук’янівки. А Чекердою називали давній спосіб піднесення води на гору. І одна з вулиць Лук’янівки мала назву Чекердин узвіз.

Щекавиця на початку ХХ століття

Згідно з планом, складеним у дев’ятнадцятому столітті військово-топографічним депо, місцевість Лук’янівка розташовувалася на західних околицях гори Щекавиці. Закінчувалася місцевість поблизу Кирилівських богоугодних закладів. Власне, у таких межах Лук’янівка існує й нині. Якщо подивитися детальніше, то можна побачити, що в межах Лук’янівки існує ще одна історична місцина – Татарка. Перші татарські сім’ї оселились на цих пагорбах у середині дев’ятнадцятого століття. І хоч мешкали там далеко не самі лише татари, цей квартал серед киян навіки став Татарським. Займалися лук’янівські татари миловарінням та торгівлею. На горі в районі сучасної Лук’янівської вулиці, вони влаштовували татарський базар Шурум-Бурум. Цей ринок, між іншим, існував ще до сорокових років двадцятого століття. Прославилась же Татарка сумнозвісною справою Бейліса. Саме тут колись проживав єврей Мендель Бейліс, якого безпідставно звинувачували у звірячому вбивстві православного хлопчика.

Селилися на Лук’янівці переважно люди бідні, розорені рибалки та солдати з Оболоні та Подолу. Садиби та будинки їх були убогими, і розташовувались вони переважно не на узвишшях, а в балках та ярах, подалі від холодних вітрів. Та хоч мешканці Лук’янівки були людьми небагатими, місцевість ця швидко розбудовувалась. І зовсім скоро на ній з’явилось майже сорок вулиць.

 Вулиця Нижньоюрківська. Кінець 1930-х рр.

Більшість тутешніх поселенців зводила собі будинки без законних документів, тож і самі садиби, і будинки, і вулиці були кривими. Часом лук’янівські дороги перетворювались на справжні лабіринти, де-не-де проходи були такими вузькими, що двом людям було важко розійтися. Частина вулиць впиралась у садиби, обходила їх з боків та продовжувалась далі. Усе це безвладдя змусило міську думу вдатися до рішучих дій: частині власників землю продали за помірну ціну, а решта погодилась на переїзд на інші ділянки. Так на мапі Києва з’явився десяток нових вулиць: Овруцька, Лагерна, Тюремна, Підгірна та інші. Головною площею Лук’янівки була Древлянська, розташовувалася вона за Тюремним замком. З тією площею пов’язаний один курйозний факт: більшість киян, яка ніколи не цікавилась історією вважала, що назва походить від торгівлі дровами, тоді як насправді названо її на честь племені древлян.

Лук’янівський народний дім. Фото другої половини 1940-х років

Згодом найприкметнішими місцями Лук’янівки стали лук’янівське кладовище, лук’янівська тюрма та лук’янівський народний дім – тепер клуб трамвайників.

Лук’янівський тюремний замок розпочав роботу в 1863-му році. З того часу в ньому пересиділо багато різного люду: були серед них убивці та злодюги, згодом – революціонери, а після 17-го року сюди кидали й священників. На початку 20-х років минулого століття тут більшовики тримали засуджених до розстрілу холодноярських повстанців, які в 1923 році дали окупантам останній бій під час спроби втечі. У бою, який тривав чотири години, загинули 38 повстанців. Серед них були отамани Холодного Яру й Чорного лісу, старшини армії УНР, козаки-холодноярці, сотники корпусу Січових стрільців.

Ларіон Загородній, головний отаман Холодного Яру в 1922 р.

А вже після Другої світової війни в 1948 році в Лук’янівську тюрму кинули австрійського ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена, відомого також як Василь Вишиваний – поет і борець за незалежність України. Того ж року в цих стінах невдовзі після оголошення вироку він помер, а місце його поховання досі лишається невідомим.

Василь Вишиваний. Фотографії зроблені в Лук’янівській в’язниці 1947-го або 1948 року, незадовго до смерті

У наш час мало хто здогадується, що десь серед житлової забудови на початку Дегтярівської вулиці загублено цю страшну та сумну будівлю.

Ще одним примітним та скорботним місцем Лук’янівки є його кладовище. Просто посеред нього стоїть київська телевежа, з обох боків її оточили хрести, янголи, монументи. А з іншого боку розкинулось нескінченне зелене провалля Бабиного Яру – найбільшої у світі братської могили. На цьому кладовищі спочивають рештки багатьох відомих киян.

Можливо, історія Лук’янівки змальовує її моторошним місцем, але насправді водночас у цьому дивовижно-красивому місці жили мало не всі київські художники, письменники та вчені. Ймовірно, їх приваблювали ліси Сирця та гори Кудрявця або запаморочливий вид на Поділ. Тут жив фізик та полярник, викладач Київського університету Отто Шмідт, серед художників Лук’янівки були Пимоненко та Мурашко. А поруч із Львівською площею в радянські часи було влаштовано Українську академію мистецтв – так справдилася мрія Олександра Мурашка, першого українського майстра, визнаного в Європі, влаштувати громаду художників на Лук’янівці. Серед пізніших знаменитих мешканців Лук’янівки були радянські можновладці.

У так званій дачі Хрущова нині розташувався Інститут гінекології 

У садибі київського аптекаря Октавіана Більського на теперішній вулиці Платона Майбороди розташовано ренесансний особнячок. Нині він належить лікарні, а колись у 40-ві роки в ньому поселився із сім’єю Микита Хрущов.

Виток Глибочиці в парку навколо садиби Більського

До слова, звідси й бере початок річка Глибочиця, з якої й розпочалась ця розповідь.

Фото з відкритих джерел