Про життя на півострові, батька, який досі там, і перший бій йшлося у сюжеті КИЇВ24 про військовослужбовця 112-ї бригади з позивним “Татарин”.

«До 25 лютого я ніколи в житті не тримав автомат в руках. Я ніколи не був дотичний до армії. Для мене це такий кульбіт життєвий, що його ні з чим не порівняти абсолютно. Дуже багато разів мав загинути, але, або щастить, або я не знаю, як це працює», – каже він.

Боєць на позивний «Татарин» має 29 років, служить в 112 бригаді ТРО.

Позивний військового обрано не просто так. Він киримли, який все своє життя до 2014 року мешкав у Криму. Вчився на зубного техніка, але за покликом душі став артистом. Каже, обожнював ту роботу. Допоки на рідний півострів не прийшли адепти “русского міра”. “Татарин” — серед активістів, які стояли під Верховною Радою у Сімферополі.

«Коли почалася окупація в Криму, через те, що приймав участь у мітингах під Верховною Радою Криму, ми там власне стали після цього всі екстремістами, терористами», – пригадує він.

За опір зеленим чоловічкам та протести міг отримати двадцятирічний термін за ґратами. Батько змусив виїхати з півострова, сам лишився там.

«Батько був одним із тих, хто в першій хвилі повертався в Крим з місць депортації. Ще коли в 14 році прийшла росія, він одразу сказав, що «за мною море, мені нема куди тікати». Він занадто важко повертався додому, на рідну землю, в Крим, щоб знову все покинути, залишити окупантам», – розповів «Татарин».

Саме тому “Татарин” не показує свого обличчя. Переживає за рідних, бо знає, на що спроможна росія.

«Для людей, які розуміють, хто такі кримські татари, що таке депортація, і яким був шлях повернення на рідну землю, я думаю, люди мене зрозуміють, чому багато людей залишаються і на окупованих територіях в тому числі», – пояснює боєць.

Перший день повномасштабного вторгнення “Татарин” зустрів у столиці. Наступного дня вже стояв у черзі до військомату.

«Ми з моїм товаришем по роботі разом поїхали, і вчотирьох ми були одними з останніх, хто потрапив в пункт комплектації. За мною вже двері закрили. Бо черги з 2,5-3 тисяч людей. Всіх просто фізично не могли прийняти. Ми потрапили в останню хвилю», – розповів він.

Так “Татарин” не маючи досвіду, а лиш бажання, став частиною 112 окремої бригади ТРО.

«25 числа я зідзвонився з батьком, я йому сказав: «Вибачте, я йду в ТРО, ви мене самі так виховали». Аргументів у батька не було. Він просто так зітхнув тяжко, попросив просто бути обережним», – каже боєць.

Тепер хлопець гранатометник. На його рахунку – бої у Серебрянському лісі, населеному пункті Пришиб та біля Сіверського Донця. Згадує свою першу ротацію. Разом з командиром роти пішли шукати місце для спостережного пункту. Але натрапили на шквальний вогонь росіян.

«На нас кинули тоді близько 10 мін за дуже короткий термін. Ми стояли фактично на відкритій місцевості. Відпрацювали після цього 2 касети “Василька” – автоматичний міномет, це дуже страшна штука, як виявилось. Це моє перше знайомство було з ним. І потім вони ще докинули там десь до 10 мінометних мін», – поділився спогадами про бій «Татарин».

Вийшли живі. Тоді його здивувало, навіщо росіяни витрачають таку велику кількість снарядів. Відповідь дізнався від старшого товариша – коригувальника.

«Він коли почув цю історію, посміявся так, і абсолютно буденно, спокійно сказав на моє німе запитання “навіщо стільки бк витрачати на 2 людей, на 2 піхотинців?”. Він посміявся і сказав: “Ну як навіщо, вони вас хотіли вбити”. І далі пішов свої справи робити», – пояснив киримли.

Тепер “Татарин” сам знищує окупантів. Але впевнений, що ворога не варто недооцінювати. Це дасть можливість диктувати правила ведення бою. Зараз прорив може зупинити невелика група піхоти за підтримки аеророзвідників та операторів БПЛА.

«Нашій армії потрібна безлімітна кількість FPV-дронів, і найголовніше, як на мене, це унітарні боєприпаси для цих дронів. Тому що зараз фактично бойова частина FPV -дронів це те, що роблять хлопці вручну. Якщо у нас з’являться унітарні боєприпаси протитанкові, протипіхотні, протифортифікаційні, то це дуже сильно полегшить роботу», – наголошує він.

Але найбільша потреба на фронті — це люди.

«Люди втомлюються, люди гинуть на війні. Ми всі це розуміємо. І коли гинуть вмотивовані спеціалісти в піхотній справі, не встигаючи передати цей досвід іншим, оце, як на мене, найбільша наша проблема», – каже “Татарин”

Попри все, кожен військовий і наближає перемогу, і вірить в неї. Для “Татарина” перемога означатиме повернення в Крим: «Коли я повернусь додому. Коли там не буде окупанта. Коли мій народ нарешті зможе не боятися, що він залишиться на вулиці. Коли народ України зможе нарешті побудувати справжнє громадянське суспільство, коли людям буде не байдуже один на одного. Коли не буде окупанта на нашій землі».

Анастасія Халецька