Із самого дитинства Сашко був прив’язаний до родини та завжди захищав її. Батьки кажуть, що син був добрим, чесним та справедливим. Про це йдеться в сюжеті телеканалу «Київ».

Коли в країні почалась війна, він не зміг сидіти на місці. 2 роки навчань і Саша долучився до полку «Азов». Подробиці служби боєць ніколи не розповідав рідним:

«5 років поки він служив під Маріуполем, на Донбасі на першій лінії, він був старшим кулеметником. За всі ці роки я навіть не знала ні його звання. Я не знала, що він в «Азові», не знала взагалі нічого», – каже сестра бійця Анастасія Гряник.

24 лютого Сашко взяв рюкзак, обійняв батьків та відправився захищати Україну. Брав участь у тяжких боях у Бучі, Ірпені та Гостомелі. Батькам – ні слова про реалії війни.

«Він подзвонить мені та показує, мовляв, мама дивись ось тут я лежу, от дерева, тут нікого немає. Саша, що ти робиш? – Собачку гладжу. – Саша, що ти робиш? – Кішку гладжу. – І так я не знала ні про Бучу, ні про Ірпінь. Взагалі нічого. – Мам, все супер правда, все нормально, не переживай!» – розповідає мама бійця Ольга Гряник.

27 березня Гряник добровільно полетів в оточений Маріуполь. Він був в останньому гвинтокрилі, який дістався міста.

«Я питаю, мовляв, як взагалі це сталося? – Та все нормально, на вертольотику політав – так класно. – Питаю: Якась їжа є? – Так, звичайно! – Я кажу: ти не поранений? – Та ні, що ти, перестань. – Ось зараз я повідомлення дивлюся: він через годину після того, як вийшов з вертольоту, мав поранення – у нього було 3 осколкових, ці рани гнили у ньому. Їжі не було, медикаментів не було», – розповідає сестра бійця Анастасія Гряник.

На заводі отримав складне поранення, але відмовився від евакуації, бо віддав своє місце цивільним. Гряник героїчно захищав Маріуполь до останнього. Він загинув 8 травня. До виходу з «Азовсталі» боєць не дожив 8 днів. Напередодні він зателефонував родині, встиг попрощатись та сказати всім, що любить їх.

Близькі бійця створили петицію про надання звання Героя України Олександру Грянику. Вона набрала достатню кількість голосів. Тепер прохання близьких має розглянути президент. Родина робитиме все, аби пам’ять про Сашка залишалась. А вулиця, на якій колись народився й ріс боєць, мала ім’я Олександра Гряника:

«Я б дуже хотіла, щоб люди пам’ятали, пам’ятали. І несли пам’ять про нього в душі з теплом таким, як зараз про нього висловлюються. От мені хочеться, щоб це було надовго, або назавжди», – мати бійця Ольга Гряник.

Ніно Тодуа