26-річний Артем Чухарев командир взводу 1 стрілецької роти 244 батальйону 112 бригади.
Артем розвінчує міф про те, що є люди, народжені для війни. До початку повномасштабного вторгнення хлопець працював у Національному агентстві з питань державної служби.
«Був білим комірцем. Я встиг пропрацювати на цивільній роботі після закінчення університету 11 місяців, з копійками. Загалом сидів в кабінеті, в краватці, в сорочці. Мене це влаштовувало», – розповів він.
Але 24 лютого змусило не лише віднайти в собі мотивацію, але й згадати мрію стати військовим.
«З дитинства романтизував службу, війну, будемо відвертими. Мені чомусь завжди здавалося, що я 100% потраплю кудись на війну. Так воно і сталося, я взагалі не думав. Пішов, мене спочатку не хотіли брати, туди-сюди я потикався», – розповідає Артем.
Другого тижня спроби дали результат. Артем став військовослужбовцем 112-ї бригади. За 5 хвилин придумав собі позивний – Арчі, його скорочене ім’я та прізвище.
«Армія — це загалом зріз суспільства. І все в армії відбувається так само як і в житті. Якщо ти проявляєш якісь здібності, хист, або є ентузіазм робити щось конкретне, то ти врешті-решт по цій стежині підеш і кудись прийдеш», – каже Артем.
Завдяки своїм здібностям він досягнув того, що нині є командиром взводу. Робить усе, аби якнайшвидше вигнати ворога з нашої землі.
«Я дивився на все це, що відбувається через призму такого власного світосприйняття і особливо такого загостреного відчуття справедливості. Я просто не міг зрозуміти, ну як так можна, так, в цивілізованому світі, у 21 столітті, отак от прийти», – пригадує він.
У перші місяці Артемові не доводилося вступати з ворогом у безпосередній контакт. Був час на навчання, здобуття необхідних навичок.
«Нашому батальйону пощастило пройти усі ці етапи вливання в бойові дії дуже плавно. Перше бойове розпорядження у нас було на Харківщині, це рубіж, типу, літо-осінь 2022 року, там харківський контрнаступ», – згадує Артем.
Здобутий багаж знань військові змогли застосувати дещо згодом під час боїв у Серебрянському лісі.
«Це близькі контакти з ворогом, постійні обстріли, дуже щільні. Знову ж таки, нам було, напевно, тоді трошки легше, ніж зараз, тому що не було такої щільності використання саме дронів», – розповів військовий.
Підрозділ Арчі показував свою ефективність у лісах Луганщини. Нищили ворога і ще не розуміли поняття поразки і невдач.
«Коли настав момент, коли треба було дійсно, що називаю так, тиснути на гачок, вже якогось такого великого страху, або там мандражу, його не було. Тобто ми виконували свою роботу. Ми на той час вже більш ніж як рік були в армії, так, ми були військовослужбовцями, ми, в принципі, дехто цього хотів навіть, так, вже пошвидше, пошвидше побачити їх в приціл», – пригадує Артем.
Перше усвідомлення страшних реалій війни Артем назвав науковим терміном “точка біфуркації”. Тобто, критичні зміни.
«Реально втрата мого першого близького побратима, вона стала от тим моментом, коли я почав взагалі замислюватися над тим, що нас тут в принципі можуть вбити, так, тому що до цього все в нас відбувалося якось, ну, я б не сказав казково, але дуже легко, якось нам так все вдавалося і ми реально їздили в той Кремінський ліс, ну, чесно, як на свято, так», – розповів військовий.
Зараз підхід до війни в Артема змінився. Він вже не романтизує її, але як і на початку, має високу мотивацію і жагу до перемоги. Здобувши її, нарешті, планує відпочити.
«Останні пів року я взагалі намагаюся жити лише сьогоднішнім днем, щось там глобально не планувати на майбутнє. Коли воно настане, тоді будемо вирішувати все по ситуації. Я думаю, що перші десь місяці-два, напевно, я взагалі… Я буду лише займатися собою, займатися спортом, рано вставати, бігати вранці, їсти здорову їжу і все таке інше», – поділився Артем.
Анастасія Халецька
