Про виробництво грамофонних платівок у старому Києві, розказали у випуску радіопрограми «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM».
Усе почалося з того, що 21 листопада 1877 року інженер Томас Едісон винайшов прилад, який міг би записувати та відтворювати звуки. Цей прилад отримав назву фонограф. Так почалася ера звукозапису. До Російської Імперії фонограф потрапив аж через 20 років після того, як його винайшли. Особливого визнання серед російських еліт, як це часто буває, він не отримав. А отже, його перша публічна демонстрація відбулася лише через два роки в Петербурзі. Щодо платівок, то їх на початку XX століття у світі було лише три тисячі різновидів. Цього було замало, тож вони видавалися мільйонними накладами. Перші платівки мали шість сантиметрів у діаметрі, потім стали ширшими – по 12, 15 і навіть 50 сантиметрів. Вони були односторонніми й програвалися від центру до краю. Оскільки в Україні фабрики грамофонних платівок не було, то перші українські платівки були записані за кордоном, фірмою «Еміль Берлінер». Сталося це в Лондоні, у 1899 році. Записані були дует Андрія та Оксани «Запорожця за Дунаєм» та пісня «Сонце низенько». Але ці платівки ще й досі не знайдено.
Уперше в продажу в Києві грамплатівки з’явились у 1902 році. Про їхню появу кияни дізнались з реклами в одній із тогочасних місцевих газет.
«Агентство общество “Граммофон” в России. Альфред Мяновский. Крещатик, 52. Граммофоны, мембраны, резонаторы. Громадный выбор пластинок. Получено пение Вальцевой, Морского и других известных артистов. По соглашению с обществом “Граммофон” принимая на сплав в обмен старые пластинки», – йшлося в оголошенні.
Крім пана Мяновського, у жовтні 1902 року почав продаж платівок і магазин дзеркал фірми «Бульйон», на вул. Прорізній. А в 1902 році відкрився магазин Генріха Їндржишека. На ньому ми й зупинимося докладніше, адже саме завдяки його старанням у Києві та в Україні заявилась перша фабрика грамплатівок.
У магазині Їндржишека
Генріх Ігнатійович Їндржишек, чех чи словак за походженням, наприкінці XIX століття став у Києві власником чи не найбільшого складу-магазину та фабрики музичних інструментів. Він мав відділення навіть у Тулі та Баку. Член міської думи, голова чеського благодійного та просвітницького товариства імені Яна Амоса Коменського та дійсний член Товариства швидкої допомоги, купець другої гільдії Генріх Їндржишек був відомою та шанованою в місті фігурою.
Генріх Їндржишек, 1888 р.
На початку 1909 року він відкрив на Хрещатику невеличку студію звукозапису «Інтернаціональ Екстра-Рекорд». Кажучи сучасною мовою, це був чи не найперший у Києві продакшн. Записані в цій студії воскові валки негайно відправляли до Берліна, де їх обробляли, перетворювали на металеві матриці, а з них уже записували грамофонні платівки. Записували в студії переважно київських виконавців. Проте кого саме – сказати важко, адже каталоги фірми, на жаль, не збереглися.
Виготовляти платівки було дорого та складно. Транспортувати – ще важче, а отже висновок був простий: у Києві треба було побудувати власний завод. У ті часи поблизу Політехнічного інституту було селище. Так звана «дачна Шулявка», поділена на приватні ділянки. Одну з них по Другій Дачній лінії номер 5 і купив Їндржишек. Саме на цьому місці було збудовано фабрику. Узагалі ж у цій місцині проживало багато чехів, працівників заводу Гретера й Криванека. Тут же розташовувалася чеська колонія, а поруч, на теперішній вулиці Янгеля, була чеська школа та бібліотека.
Завод Гретера й Криванека (пізніше став заводом «Більшовик»)
Справи Їндржишека йшли успішно. Під час закладання фабрики в одну з її стін було замуровано листа Їндржишека до нащадків. Ось, що в ньому було: «Этот дом в 1910 году, когда земля прошла хвостом кометы Галлея, хотя это для жителей заметно не было, выстроил торгующий 1882 года музыкальными инструментами Киевский купец Генрих Игнатьевич Индржишик. Дай Бог процветания новому предприятию. Счастья, здоровья всем, кто в этом доме будет жить. Тот, кто при перестройке этот лист найдёт, пусть помолится за память воздвигнувших кров этот и желавших ему всего лучшего».
Треба бути не лише справжнім підприємцем, а й сміливою людиною, щоб в умовах жорсткої конкуренції наважитися на таку справу, як будівництво фабрики. Київ на той час був ущент заповнений платівками. Придбати їх можна було в кількох магазинах на Хрещатику та на Галицькому базарі. І ось, у таких умовах, у січні 1911 року Генріх Їндржишек утворив товариство для виробництва платівок «Екстрафон». Фабрика швидко будувалася, усе було прекрасно, але в ніч на 8 червня вона згоріла. Збитки Їндржишека сягнули 150 тисяч карбованців. Величезної на ті часи суми. У будь-кого після такого удару долі опустилися б руки. Тільки не в пана Їндржишека! Фабрику швидко відбудували, і ось, нарешті, 18 листопада 1911 року в газетах з’явилася об’ява такого змісту: «Неслыханное событие! Из-за того, что остановлен выпуск пластинок марки «Интернациональ Экстра-Рекорд», распродаются двухсторонние марки «Екстрафон» по 1 рублю».
Так у листопаді 1911 року відбулося народження першої української платівки не лише записаної, а й виготовленої в Україні. Імперська влада пильно стежила за розповсюдженням платівок. Особливо в роки революції 1905-1907 років. У цей час платівки із записами антиурядового змісту були не рідкістю та інколи цей зміст приховувався за абсолютно невинною етикеткою. Наприклад, було надруковано «Арія Ленського з опери Євгеній Онєгін». А натомість звучала мелодекламація, у якій йшлося про розстріл мирної демонстрації біля Зимового палацу, про переслідування студентів тощо. Тому й не дивно, що Міністерство внутрішніх справ прирівняло фабрику платівок до друкарень. А магазини їх продажу – до книгарень.
Міністр просив губернаторів: «Установить тщательный контроль за точным и неукоснительным использованием всеми чиновниками указаний, касательно надсмотра за граммофонами».
Фірма Їндржишека пережила й це. Щобільше, кияни та не кияни дедалі охочіше купляли платівки, виготовлені в Києві. Причиною такого шаленого попиту було те, що «Екстрафон» друкував платівки з патріотичними піснями та віршами.
Ось що писав журнал «Граммофонный мир» у лютому 1915 року: «Раньше все смеялись над “Экстрафоном”, и даже не брали во внимание его конкуренцию. А теперь, фирма работает блестяще, благодаря своим большим патриотичным записям. Молодец, Индржишек!»
Фабрика працювала на повну потужність. Безперервно штампувалися записи з гімнами. А під час Першої Світової – із воєнними піснями, сатиричними куплетами на німців та австрійців.
Подальша доля фабрики була жалюгідною. Більшовикам виробництво платівок у якомусь Києві, переповненому буржуями, українськими та польськими націоналістами, було непотрібне. Радянська влада фабрику націоналізувала, доля її власника, завзятого чеха Їндржишека, невідома. Мабуть, він виїхав за кордон. У 20-х роках на території колишньої фабрики «Екстрафон» розташовувались якісь майстерні. А пізніше – фабрика терезів.
Неймовірно, але терези були Радянській Україні потрібніші за платівки.
Фото: Відкриті джерела
