Детальніше про військовослужбовця, який наближає нашу перемогу йшлося у сюжеті КИЇВ24.
Олександр, позивний “Покемон”, головний сержант 127 батальйону 112 бригади ТРО. Він ніколи не служив в армії, не мав військового досвіду. Його життя було тісно пов’язане зі спортом.
«Я був начальником служби безпеки. І суміщав це все зі спортом, займався професійно паверліфтингом. Їздив на змагання, об’їздив всю Європу. Перед повномасштабним вторгненням я хотів поїхати на “Арнольд класік” і готувався. Ну так довелося, що пішов воювати», – розповідає про себе військовий.
Одразу ж у перший день повномасштабного вторгнення дружину відправив до матері. Сам сів в автівку і поїхав до військкомату. Так і долучився до лав 112-ї бригади ТРО.
«Не знаючи нічого все робили по Ютубу, якщо був інтернет. Дали РПК (ну хто знає, що це таке). Так по ютубу вчився, розкладав, складав. Так нас закинули в Мощун. Там були перші бойові дії», – пригадує він.
Після звільнення Київщини наступним бойовим розпорядженням був виїзд на Донбас.
«Пішла наша рота зведена на Бахмут. Попала там в неприємності. Багато було втрат. І перший такий от бойовий виїзд – це коли командир батальйону каже, що є БР їхати в Бахмут для того, щоб забрати хлопців», – розповідає Олександр.
Операція пройшла вдало: забрали хлопців, вивели поранених. Командування побачило в Олександрові потенціал і призначило головним сержантом батальйону.
«В основному Серебрянський ліс, Донецький напрямок. Туди чотири відрядження. Куди виходить батальйон, туди виходить і командування батальйону. І безпосередньо бере участь теж з хлопцями», – каже він.
За два з половиною роки Олександру доводилося бачити чимало. Але він не боїться за своє життя. Каже: замість страху — адреналін. А от за свого сина переживає. Хлопець служить у тому самому батальйоні.
«Коли син пішов служити, то я… Ну, я знав, в принципі, що він піде. Тому що в нього була строкова служба, потім контракт. Я знав, що він по любому піде воювати. Та так сталося, що ще й разом служимо», – розповів військовий.
Батько з сином намагаються робити кожен свою роботу, не відволікатися. Тим паче в Олександра чимало турбот з особовим складом. До кожного треба знайти свій підхід.
«Будь-яке питання треба вирішувати. Бо хлопці є різного віку, і треба розуміти їх. Хлопці настільки сильно втомилися, що просто чекають, поки їх змінять. Бо, по-перше, втомленість втомленістю, але не бачиш родину, зв’язку немає, хочеться відпочити. Відпочинку немає, бо основний час ти знаходишся на сході і робиш свою справу», – каже він.
Попри втому військовослужбовці не збираються здаватися. Чекають на перемогу. Будує свої плани й Олександр. Вже знає, якій сфері присвятить життя “після”.
«Все ж є мета поїхати на “Арнольд классік”. Відновитися та з’їздити. А там вже можна переходити на тренерство. Я закінчив університет з фізіотерапії, зараз от вступив на психолога. Буду пов’язувати своє життя зі спортом», – поділився планами Олександр.
Анастасія Халецька
