Цього разу у випуску радіопрограми «Лабіринтами вулиць» на «Радіо Київ 98 FM» розказали про Крижаний Дім у Києві.

Коли мова заходить про дім з криги, усі відразу згадують про палац, збудований для імператриці Анни Іоанівни. Його ще було описано у відомому однойменному романі. Проте старі документи переконливо свідчать, що майже через півтора століття це архітектурне диво з льоду було відтворено в нашому місті.

У неділю вранці ті кияни, які придбали газету «Киевское слово» зі здивуванням та цікавістю прочитали оголошення такого змісту: «Еще не виданное в Киеве фантастическое зрелище! Сад Шато де Флер! В воскресенье 22-го января 1889-го года ежедневно будет открыт в первый раз исторический ледяной дом».

Цей дивовижний палац із криги і справді було зроблено за кресленнями крижаного будинку, що стояв у січні 1740-го року в Санкт-Петербурзі між адміралтейством та зимовим палацом. Як стверджувалось у газеті, навіть фасад будинку було відтворено в найменших деталях. Їх свого часу описав професор-фізик Георг Вольфганг Крафт. Невідомо, чи справді київський Крижаний будинок був точною копією санкт-петербурзького, адже жодної людини, яка бачила оригінал, не знайшлося.

Та хай там як, вийшов він на славу. Палац був з двома різними прибудовами та ворітьми. Зовні його прикрашали вази та статуї, а біля входу стояли скульптури дельфінів та батарея гармат. Сам будинок складався з трьох великих кімнат – вітальні, кабінету та спальні. Різноманітні меблі, ліжко з ковдрою та подушками, посуд, свічки та інші предмети інтер’єру – геть усе було зроблено зі щирої криги. Біля крижаного ліжка стояли крижані татарські довгоносі туфлі – мешти.

Був тут і крижаний рукомийник та туалетний столик із дзеркалом. У кабінеті ж стояв крижаний стіл з холодильником, гральними картами та крісла з льоду. А оточував будинок вишуканий льодовий паркан із двома вежами.

Стояв київський Крижаний палац у найкращому й найдорожчому міському саду Шато де Фльор. Про цей сад теж варто сказати кілька слів. Розташовувався він приблизно там, де нині стоїть стадіон Динамо, поблизу Європейської площі.

У ньому щовечора в будь-яку пору року відбувались гуляння з концертами, балами, феєрверками та естрадними виступами. Плата за вхід залежала від програми вечора, проте особливо демократичною не була ніколи. Іноді за вхід доводилося платити по 40 копійок, що на ті часи було чималою сумою.

Цікаво, що тодішні діячі мистецтва, сприйняли появу Шато де Фльор із гнівом. Цей заклад здавався їм доволі низькопробним та непристойним. Відомий ревнитель багатопристойності та православ’я поет Андрій Муравйов навіть писав листа до імператора, у якому зазначав, що богомольники та заклади на кшталт Шато – речі несумісні. А ось київська молодь сприйняла появу цього саду розваг із захопленням та великим задоволенням. Хоч згодом погана слава таки переважила.

Шато де Фльор з його нехитрими розвагами та естрадною музикою став справжнім посміховиськом не лише в Києві, а й у всій імперії. Він став нібито імперським еталоном поганого смаку та низької культури. Назва Шато була відома в усіх імперських містах та містечках. Та все це не заважало Шато бути одним із найуспішніших та найприбутковіших парків не лише Києва, а й усієї імперії.

Ось саме в такому місці й було виставлено на огляд Крижаний Палац.

Та повернемось до того, на що ж був схожий цей Крижаний дім. Ось ще кілька цікавих фактів, як їх описували в газеті: «Ледяной дом внутри отапливается камином и ледяными горящими дровами. С наступлением сумерек дом освещается новейшими световыми эффектами, а фантастические статуи, по временам, алмазными фонтанами и каскадами. При световых эффектах дом представляет необыкновенное еще не виданное в Киеве фантастическое зрелище».

За всю цю красу Київ мав дякувати якомусь підприємцю пану Барановському, який встановлював аналогічні дивовижні споруди в садах Москви та Санкт-Петербургу. Дім і справді було зроблено за зразком крижаного дому часів цариці Анни Іоанівни. З однакових за розміром брил, випиляних з криги. Їхня підготовка й кладка вимагали особливої обережності та вміння. Усі крижані речі, які були в домі, так само, як і зовнішнє орнаментування, були зроблені за допомогою гарячої води та скульпторських інструментів. А не відлиті у форми, як вважав дехто з киян. Крижаний дім був гарним і прозорим і якби його було відлито у форми та заморожено, то він би втратив свою прозорість, стояв би мутним і не пропускав би промінчиків світла.

Хоч що б там не стверджували організатори цього надзвичайного атракціону, а все-таки подібність київського Крижаного будинку до оригіналу була віддаленою. Підприємець хоч і витратив на нього дві тисячі карбованців, та для того, щоб відтворити справжній будинок, знадобилось би витратити значно більше.

Та хоч би що там було, публіка півтора місяця з кінця січня і до початку березня із задоволенням оглядала цю диво-споруду. А платня за її огляд була чималою. Один карбованець сріблом, діти-учні та господа-студенти проходили за половину вартості. Черга йшла і йшла для того, щоб подивитися на це диво. Особливо вечорами сила-силенна народу направлялась до Шато з Хрещатика, Подолу та Печерська.

Саме ввечері з бенгальськими вогнями Крижаний будинок виглядав особливо ефектно. Гра світла була такою, що будинок, здавалося, був зроблений не з криги, а зі справжніх діамантів. Весь час, поки публіка приходила подивитися на це крижане диво, в парку довкола нього грав військовий оркестр.

Та як би не виблискував і не притягував до себе здивовані погляди цей Крижаний Палац, на нього чекала доля будь-якого звичайного льоду. 7 березня 1889-го року, споруду, яка ще не встигла розтанути, продали з публічних торгів всього лише за 10 рублів. Пустити з молотка таку велетенську кількість льоду керівництво саду Шато де Фльор вирішило через борги власника. При всій популярності цього атракціону, він примудрився заборгувати робітникам майже 100 карбованців. Новий же власник не став продовжувати прибуткової справи із виставленням на огляд палацу. Він просто розібрав його та напевно набив брилами криги свої льодовні.

Казати про те, що цей, можливо, сумнівний витвір мистецтва варто було б зберегти для нащадків, марно. Адже в ті далекі часи ще не було холодильників і ласкаве весняне сонечко неодмінно перетворило б його на каламутну калюжу.

Фото: Відкриті джерела