Про те, як за два з половиною роки з командира відділення дійти до головного сержанта батальйону, йшлося у сюжеті КИЇВ24

До повномасштабного вторгнення Євген Куницький був технічним продюсером, організовував концерти. Будував сцени, екрани, налаштовував звук і світло. А 24 лютого перебував на відпочинку в Грузії.

«Я був в Гудаурі, і з Гудаурі повертався в Україну через Польщу. Доїхали до Польщі, там залишилась дружина, а я повернувся в Київ, щоб вступити в Збройні Сили України», – розповів Куницький про перші дні повномасштабної війни.

Також у чоловіка був досвід служби в армії. Тому шлях у 112-й бригаді ТРО він почав з посади командира відділення.

«Почав тренувати свій підрозділ, щось читати, щось з того, що з армії пам’ятаю, зі “строчки”. А, в принципі, взагалі людина, яка займалася спортом, людина, яка до цього служила, організм така штука, який дуже швидко звикає до певних змін, до певних обставин», – розповів він.

Згодом Євген став головним сержантом 244-го батальйону. Тому робота з особовим складом входить до його завдань.

«Багато хто з самого початку війни ідеалізував війну. Такі, от я прийду, я візьму кулемет, побіжу, буду стріляти, всіх буду валити, я там всіх повбиваю. А коли ти питаєш людину, як мене, я кажу, що це працює в обидва боки. Як ти стріляєш, так і в тебе стріляють», – каже він.

112 бригада швидко підготувала колишніх цивільних, зробила з них вмотивованих і професійних військовослужбовців.

«Ми були спочатку на кордоні Харкова і Салтова, а потім вже звідти, коли пішли штурмові дії, коли орків почали викидати далі, то ми дійшли до Вовчанська, Вовчанське окупувалося, тому всі події, що зараз у Вовчанську відбувається. Це, умовно кажучи, та територія, на яку ми заходили, яку ми відбивали», – пригадує Куницький.

По завершенню Харківського контрнаступу Євген Куницький брав участь у боях за Серебрянський ліс і Часів Яр. Продовжує працювати на певних ділянках фронту.

«Зараз умови війни взагалі геть змінилися. Та кількість дронів, FPV, скидів, безпілотних апаратів, яка зараз на лінії фронту, вона суттєво змінює самі правила ведення війни. І під них треба підлаштовуватись, треба мінятися», – наголошує військовий.

Також, за словами Євгена, для того, щоб ефективно виконувати завдання, треба правильно налаштовувати новобранців.

«Бояться всі. Просто треба розуміти, на що ти це робиш. Треба національна ідея якась, яка буде доноситись людям ще з дитинства, з шкіл, з університетів, яка буде вкладатись в голові людини, що… От то, про що я казав. А як я зможу дивитись в очі дитині?», – каже він.

Поруч з Євгеном вже не один рік — така сама вмотивована і свідома дружина. Попри всі нюанси стосунків на відстані вона в усьому допомагає чоловікові.

«Зараз вона займається волонтерством, вона в мене допомагає моєму підрозділу, там ще певній кількості інших підрозділів, в 244, в мою колишню роту, там де я був головним сержантом, вона допомагає дуже сильно. Закуповує їм там обладунки, докуповує певні речі нам, на автомобілі, на ремонт збирає», – розповів Куницький.

Тому по закінченню війни Євген планує відволіктися від усіх жахів і поїхати з коханою людиною у подорож.

«На пів року їду в Європу. Я візьму дружину, їй будь-де нормально працювати, головне, щоб інтернет був, на мотоцикл і в Європу. Треба перезавантажитись, тому що я розумію, якщо я буду далі знаходитись тут, то, ну, це чесно, я для себе так вирішив», – поділився планами військовий.

Анастасія Халецька