Про це йшлося у сюжеті КИЇВ24.
Та щоб стати профі, треба пройти навчання, яке триває майже рік. Здебільшого – це заняття чоловіче. Та умови сьогодення диктують свої правила, і тому жінкам теж варто спробувати опанувати цю захопливу спеціальність.
Олексій Лимар — машиніст-інструктор КП Київський метрополітен, працює у столичній підземці вже 36 років. Коли прийшов з армії, перед чоловіком постав вибір – ким бути? На той час старший брат вже працював машиністом. Запропонував спробувати. І відтоді Олексій не уявляє себе на якомусь іншому місці роботи.
«Відповідальність дуже велика. Тисяча людей у тебе за спиною. Постійно треба стежити за роботою рухомого складу і пасажирами, які проводять висадку та посадку на станціях, бути уважним. Пильнувати постійно», – каже він.
За пультом поїзда Олексій провів 9 років. Потім став інструктором. Зізнається: навчитися вправлятися з органами управління не важко. Головне – мати холодну голову при виникненні нештатних ситуацій, з якими рано чи пізно стикається кожен машиніст.
Одні з головних психологічних якостей, якими має володіти кандидат на посаду машиніста у підземці, — це вміння концентрувати свою увагу і миттєво приймати правильні рішення у непередбачуваних ситуаціях.
Машиністи працюють за чітко визначеним графіком. Робоча зміна триває до 8 годин. Всього змін 5. На вихідні – на одну менше, бо потік пасажирів не такий інтенсивний. Специфіка роботи така, що вільного часу вистачає з лишком.
«Робочий день становить від 6 до 8 годин. І хоча один вихідний у машиніста, але вдосталь часу для того, щоб більше приділити сім’ї вільного часу від роботи. Це дуже зручно. Хто працював на звичайних посадах, хто працював від ранку до вечора, то оцінить цю можливість з одним вихідним і плюси роботи машиністом», – каже Олексій Лимар.
Стати висококласним кермувальником не так просто. Навчання проходить на базі депо майже рік. І головна фішка в тому, що усі викладачі мають за плечима практичний досвід.
«Спочатку вивчають обладнання, потім протягом тижня проходить ознайомча практика. Просто їздять в кабіні й дивляться за роботою машиніста. Потім повертаються і здають іспити. Далі знову йде теорія. Після теорії виходять на тиждень на слюсарну практику. Потім місяць йде поїзної практики уже з правом керування рухомим складом з пасажирами. Потім здають іспити і після цього 3 місяці стажуються на посаду машиніста», – розповів фахівець підготовки кадрів електродепо Дарниця Юрій Скоробагатий.
Так склалося, що професію машиніста обирають чоловіки. Мало того, до 2017 року такі вимоги були прописані у законодавстві. Тепер таких обмежень немає.
«Теоретично в метро машиністом може працювати і жінка. Процес керування не є таким і складним, але відомо ж таки, що метрополітен висуває умову, що машиніст повинен мати певну технічну освіту і розумітися на будові поїзда, з чого складаються інші елементи, які забезпечують рух. Якщо виникне будь-яка позаштатна ситуація – то її потрібно якимось чином локалізувати і так далі», – каже транспортний оглядач Олег Васильєв.
Викладачі курсів не приховують – до фіналу навчання доходять не всі. І приблизно третина відсіюється з різних причин. Та хваляться: зараз на потоці є студентка.
«Навчається одна дівчина, вона закінчила 17 училище групу Електровоз/тепловоз. І зараз навчається. Зараз слюсарна практика. А потім поїзна», – розповів Юрій Скоробагатий.
У столичному метрополітені сподіваються, що прикладом їхньої студентки надихнуться і інші українки і прийдуть опановувати цю нелегку, але разом з тим цікаву і дійсно ексклюзивну професію.
Олександр Храпач
