Детальніше про важку роботу медиків на війні йшлося у матеріалі КИЇВ24.

Сухомлин Олексій, позивний “Прораб”, командир відділення стрілецької роти 112 бригади.

За плечима Олексія строкова служба в армії, робота правоохоронцем. Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік був держслужбовцем.

«Я пішов на проєкт. Мені запропонували повернути всі комунікації міста Києва, електроенергії від ДТЕК. І мені запропонували цей напрямок очолити. Зробив підрозділи, повернув», – розповідає він.

У Олексія почалися проблеми зі здоров’ям: стався інфаркт, потім — інсульт. Він потрапив до лікарні.

«Я пролежав в лікарні, і потім трапилася війна. Орки пішли в наступ, і відповідно я пішов з лікарні, пішов в підрозділ воювати. Не вагаючись. Тому що я вже доросла людина, я пожив і в Росії, і я знаю, хто такі орки, ще тоді знав. Як вони ставляться до нас. І я розумів, що якщо вони приїдуть сюди, до нас в Україну, ми будемо рабами», – каже він.

Спочатку Олексій вирішив усі домашні справи, і пішов до військкомату.

«Коли родину відправляв… Я вже доросла людина, маю троє дітей, а вже зараз за всю війну подорослішали. І діти плакали і казали, «Тато, навіщо ти йдеш, тебе вб’ють». Я кажу, що хочу, щоб ви жили нормально, і я розумію, що я роблю», – пояснює Олексій.

У перші тижні разом зі своїм підрозділом Сухомлин стояв на захисті Київщини. Далі разом з побратимами сформували медичний підрозділ. Самотужки засвоїли базу з тактичної медицини.

«Ми вже трохи розумілися, навчилися, куча курсів прийшло. Але курси проходиш одне, а коли вживу працюєш, це зовсім інше. Але ми поїхали, і хлопцям нам почали допомагати», – розповів він.

Чоловік згадує свій перший бойовий виїзд медиком на Донбас.

«Другий день ми тільки приїхали, заселилися, як то кажуть, зелені ще. І в нас прилетіло 7 Іскандерів. І біля нас, біля 5 метрів від нас зірвалося, і… Ледь вижили, побували всі у нас якось в іншому вимірі. Отаке було. Шок у всіх був», – розповів Олексій.

Тоді більшість отримала контузії. Та зрозуміли, що варто переживати не лише за життя того, кого рятуєш, а й дбати про свою безпеку.

«І ноги, руки відрізав хлопцям, щоб спасти їхнє життя, тампонував, кров зупиняв. І потім мені воно снилося це все. І досі іноді таке недобре відчуття, буває присниться», – ділиться Сухомлин.

Працюючи медиком, доводилося бувати на різних ділянках фронту. Здебільшого працювали на Донбасі — Часовому Ярі, Святогірську, Бахмутському напрямку.

«Найважче – це Кліщіївка. Це найважча ділянка фронту і досі вона є одна з непростих ділянок фронту. Буває там різне, у кого там контузія, у кого там важка, легка, а хтось без руки, без ноги. Таке буває, і ти його повинен заспокоїти, щоб довезти. У нас там з точки, зі стабпункту до лікарні ти їдеш 40 хвилин», – каже він.

Спілкування, встановлення контакту з військовими іноді грає злий жарт. Звикаючи до людей, особливо важко пережити втрату.

«Дуже важко, коли ти з ним жив, коли ти відчував його дихання, їв, ділився з ним. З ним все, жив разом, сім’я одна, а тут раз загинув, нема. Досі не віриться, але ти знаєш, що загинув. Було таке, що на ротаціях разом ти каву п’єш ввечері, а зранку тобі його привозять, і він мертвий», – ділиться військовий медик.

З часу існування підрозділу військові медики врятували не одну сотню життів. Як би важко іноді це не було.

«Підрозділ у нас “Янголи” називається. Знаєте, чого? Того, що ми в перші дні коли їздили, і ти врятував життя, і хлопці такі, о, “Янголи” приїхали, спасають життя, мене спас, побратима спас, та ви реальні янголи», – пояснив Сухомлин.

Зараз головне, про що думає Олексій, — порятунок бійців. Тому єдиний план після перемоги — це відпочинок з рідними.

«Після перемоги? У мене троє дітей, родина. Я спочатку хочу прийти, побути з родиною в цивільному житті, насолодитися родиною, дітьми, дружиною, поїхати кудись, відпочити.Оце перше, що я хочу», – поділився Олексій планами після перемоги.

Анастасія Халецька