Після початку широкомасштабного вторгнення, Павло отримав важкі поранення на Донецькому напрямку в районі Авдіївки. Лікарям в буквальному сенсі довелося наново «збирати» руки хлопця та рятувати йому життя. Про свій бойовий шлях, мотивацію до боротьби та порятунок з пекла на «нулі», далі в цій історії.

«Москалі – наш вічний ворог»

В «Правий сектор» Павло Ребрій потрапив на хвилі Майдану та після початку війни з росією ще в 2014 році. Що змусило молодого хлопця піти добровольцем?

«Я націоналіст і знаю, що історія циклічна і завжди повторюється. Москалі – це наш вічний ворог. Я хотів здобути нарешті українську самостійну соборну державу і знести голову нашому ворогу вже назавжди, щоб у майбутньому ми і наші діти жили в країні, над якою не нависають загрози і ми не знали, що таке війна», – розказує військовий.

Самому ж Павлу довелося дуже гарно «познайомитися» з війною: в 2016 році у хлопця відбулася перша ротація на фронт. Чоловік зізнається, що з побратимами завжди був впевнений у тому, що велика війна лише питання часу.

«Ми завжди в це вірили. 2014 рік дав нам зрозуміти, що це тільки початок, тому ми готувалися та чекали масштабного вторгнення, – пояснює Ребрій. – 24 лютого 2022 року я знаходився в Івано-Франківську. Заздалегідь нам дали наказ, щоб всі речі були зібрані, тому зранку 24 лютого у мене вже був готовий наплічник. Я схопив речі, одягнув форму і прибув на точку збору».

Незважаючи на те, що хлопець вже мав неабиякий бойовий досвід, Павло запевняє – широкомасштабне вторгнення зовсім не те саме, що АТО.

«АТО і ООС, порівняно з широкомасштабним вторгненням, це була легка прогулянка по пісочному пляжу. Під час АТО ми стикалися з менш підготовленим ворогом: спочатку російські війська були там як інструктори, а потім регулярні війська відпрацьовували на нас свої навички, здавали свої іспити снайпери, артилеристи. А зараз проти нас воюють точно не бомжі: це підготовлена регулярна армія великої країни і свого ворога точно не можна недооцінювати», – підкреслює захисник.

Павло виконував бойові задачі на посаді парамедика штурмового батальйону – завжди на «нулі», завжди у самому пеклі.

«Ти знаходишся завжди в польових умовах. Крім того, що парамедик виконує бойові задачі, його завдання ще стабілізувати поранених і зробити так, щоб людина дійшла до етапу евакуації і вижила», – розказує Павло.

Захисник врятував десятки своїх побратимів на полі бою, та бували моменти, коли доводилося надавати першу допомогу навіть ворогу.

«Так, бували такі випадки, доводилося допомагати. Ми все ж таки дотримуємося міжнародних конвенцій, чого не можна сказати про нашого супротивника. Бажання, звісно, не було, адже це ворог, та треба мати холодну голову, бо все ж таки полонені це джерело інформації і обмінний фонд», – пояснює військовий.

Руки «збирали» наново

Та в травні минулого року медична допомога знадобилася вже нашому герою. В районі Авдіївки на Донецькому напрямку Павло Ребрій отримав поранення.

«У нас разом з морською піхотою було завдання зачистити населений пункт і ліквідувати розрахунок ворожого міномета. У складі невеликої групи ми висунулися в цей населений пункт і вступили з противником в бій. Дистанція була досить велика, місцевість відкрита, це нас трохи затримало і дало ворогу час навести на нас міномет. Я ж і кажу, що армія у них професійна, адже міномети вони наводили дуже швидко і дуже точно. Поруч біля мене впала міна і я отримав поранення», – пригадує військовий.

Уламки ворожої міни розпеченими голками прошили все тіло чоловіка.

«Мені пошкодило обидві руки: в ліву руку зайшли дрібні уламки, а на правій руці був перелом плеча, передпліччя, розтрощені пальці, пошкоджені кістки обличчя, була пробита діафрагма, уламок зайшов у печінку, була внутрішня кровотеча», – розказує український захисник.

Треба було евакуюватися, бо інакше – смерть. Павло приймає радикальне рішення – виходити з поля бою без підтримки.

«Евакуюватися довелося самостійно: на щастя у мене були цілі ноги. Побратим наклав мені турнікет, я трохи прийшов до тями і близько кілометра відступав до своїх на пункт евакуації, а потім ще 2 кілометри йшов до машини евакуації», – пригадує Ребрій.

В польовому госпіталі захисника стабілізували, зашили діафрагму та печінку, зупинили внутрішню кровотечу. А далі була реанімація в Мечникова, штучна вентиляція легень та лікарні в Тернополі.

Коли життю хлопця вже нічого не загрожувало, перед українськими лікарями постало нетривіальне завдання: «зібрати» біологічний пазл – руки Павла, адже через ушкоджені променевий та ліктьові нерви, чоловік не міг рухати ні кистями ні пальцями. Від хірургів вимагалася ювелірна робота.

«Мені замінили зовнішню фіксацію на шпицю, поставили гвинт на передпліччя бо там був дефект кістки. Видалили суглоб середнього пальця, тому що він був розбитий і дістали уламки з усього тіла, але здебільшого з рук. Середній палець вкоротили, і для того, щоб відновити функціонал і довжину пальця, на нього наклали зовнішню фіксацію з витяжкою і декілька місяців кожного дня по декілька міліметрів мені витягували палець. Коли була вже достатня довжина для встановлення штучного суглобу, мені зробили протезування», – розказує Павло.

«Українцям потрібно полишити чвари»

Наразі чоловік проходить тривалу реабілітацію і вчиться наново робити прості буденні речі: тримати кружку, самостійно вдягатися.

«Функціонал рук потроху повертається. Звісно, я не зможу на 100 відсотків працювати руками так, як раніше, але обслуговувати себе я зможу і, сподіваюся, продовжувати службу також», – підкреслює Ребрій.

Після відновлення здоров’я, захисник мріє повернутися до побратимів на фронт, адже в перемозі України чоловік впевнений, тому бажає бути до неї причетним.

«У нас є сила духу. У нас дуже хоробрі люди: чоловіки, жінки, діти, старі, всі! Наша нація неймовірна сильна. Щоб здобути перемогу нам потрібно забути нарешті про внутрішні чвари, бути такими ж об’єднаними, як в 2014 році, як в лютому 2022 року, коли вся нація працювала як один єдиний організм. Тільки так ми зможемо подолати нашого ворога», – резюмував Павло Ребрій.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.