З чого все починалося, і чому Україна так і не отримала гарантій безпеки, пригадує КИЇВ24.
Після розпаду СРСР Україна отримала третій у світі запас ядерної зброї — після США та Росії. Київ успадкував 176 міжконтинентальних балістичних ракет, які мали 1 272 ядерні боєголовки. Загалом на території України розміщувалося дві з половиною тисячі одиниць тактичної ядерної зброї.
Такий арсенал викликав занепокоєння у міжнародної спільноти, адже поява ще однієї ядерної держави на карті світу не відповідала ідеї ядерного роззброєння.
Ще в Декларації про державний суверенітет Верховна Рада погодилася «не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї». У жовтні 1991 року парламентарі схвалили заяву про без’ядерний статус.
У ній Україна зобов’язалася якомога швидше сприяти знищенню ядерної зброї та компонентів її базування на своїй території. Відтак у травні 1992 року тактичну ядерку вивезли до Росії, а вже у червні 1996-го наша держава позбулася останньої боєголовки.
Та найбільш пам’ятним документом, який супроводжував ядерне роззброєння України, був Будапештський меморандум. Що ж обіцяли країни-гаранти? Насамперед не порушувати суверенні кордони України та утримуватись від економічного тиску на Київ заради власних інтересів. Але ніхто не обіцяв захищати Україну від зовнішньої агресії.
Попри це, деякі фахівці твердять: Києву можна і потрібно апелювати до Росії щодо порушення норм меморандуму та нагадувати країні-агресорці, що вона порушила взяті на себе обов’язки поважати територіальну цілісність України.
Марія Куцюк
