Що не так з Пушкіним і чому ім’ям Багряного парк назвати доцільніше, йшлося в сюжеті телеканалу «Київ».
«Народе мій, нездужий краю мій. Коли позбудешся тавра століть неволі?» – таким запитанням розпочинається роман «Скелька», написаний Іваном Багряним у 1928-му році.
В основі – легенда про те, як жителі села Скелька, що на Сумщині, спалили монастир російських ченців через їхню антиукраїнську позицію. Лишень вдумайтеся, у 1928-му році Іван Багряний викриває питання того, що російська церква в Україні служить не на благо українців. Нині 2023 рік, а московські попи й досі в наших церквах.
Після публікації роману «Скелька» в 1930-му році Багряний отримав звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». А його віршовану поему «Ave Maria» було заборонено цензурою.
«Іван Багряний був передвісником української ідентичності і української історії через літературу», – зазначає історик Олександр Алфьоров.
За його проукраїнську позицію в 1932-му році Багряного заарештовують. 11 місяців НКВДисти знущаються з нього і тримають в одиночній камері.
Далі – заслання на Схід, звідки він намагається втекти, за що отримує додатково 3 роки ув’язнення. Після відбуття всього терміну покарання, Багряний повертається в Україну та знову вступає в націоналістичні організації. За що його заарештовують вдруге: два роки в’язниці, 83 дні з яких – у камері смертників. Його мали стратити, але за відсутності доказів – відпустили.
Роки поневірянь не зламали войовничого духу письменника, не здолали його любов до України. Він продовжує писати й викривати жорстокість тоталітарного радянського режиму. Пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський».
«Іван Багряний він є не просто письменником, він є рупором оцього оголеного нерву, української болі за тими, хто був розстріляний, хто був засланий, хто власне загинув в боротьбу за Україну», – каже Алфьоров.
Під час Другої світової війни Багряний вступив у лави народного ополчення, працював в ОУН. У 1944 році пише свій легендарний роман «Тигролови». У його основу покладено автобіографічні події: заслання на далекий Схід у ГУЛАГ.
«Насмілився писати про речі, які навіть за моєї пам’яті не вивчали в історії України, в шкільних підручниках, це були в принципі достатньо такі фрази ні про що. Проте Багряний через літературу в простій формі дійсно українцям дав розуміти про ті болісні моменти», – каже історик.
Ви не знайдете багато пам’ятників Івану Багряному в Україні, а ось постаментів російського Пушкіна вдосталь.
«Пушкіну український народ» – так підписаний пам’ятник.
А що ж, власне, Пушкін зробив українському народу? По-перше, висміював українців, створюючи брехливі образи. Наприклад, у поемі «Полтава», де українці зображені як недалекі й жадібні.
По-друге, Пушкін був рупором царя, на кшталт як сьогодні соловйов і скабєєва є рупорами кремля. Він виправдовував будь-яку російську агресію. Його життя припало на часи, коли росія воювала на Кавказі. І у своїх творах про Кавказ Пушкін зображав народи Кавказу недалекими, які потребують допомоги росії. А в «Кавказькому бранці» взагалі нагадував, що непокірні народи Кавказу є небезпечними для імперії, що під час їхніх нападів гине багато росіян і треба було першими напасти. Українці, вам це нічого не нагадує?
Якби Пушкін жив сьогодні, з’явилися б нові поеми «Ані би пєрвиє напалі, там бази НАТО», або «Гдє ви билі, кагда восєм лєт бамбас дамбілі».
І все більше українців ухвалюють правильне рішення – позбутися нав’язаних ідолів росії і шанувати своє. Кияни проголосували за перейменування парку Пушкіна на парк Івана Багряного.
«Народе мій, нездужий краю мій. Коли позбудешся тавра століть неволі?!» Нарешті на це питання ми маємо відповідь, яка б сподобалася Івану Багряному. Ми вже позбуваємося цього «тавра», і перейменування парку, який більш ніж 100 років носив ім’я російського посіпаки, на честь українського письменника й націоналіста говорить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку.
Наталія Бєлогурова
