В XIX сторіччі Європу охопила своєрідна «мода на Мазепу». Започаткував її ніхто інший, як Джордж Байрон – автор однойменної і дуже популярної в той час поеми. І хоча англійський поет не приховував, що взяв її сюжет з вольтерівської «Історії Карла XII», вона виявилася напрочуд співзвучною саме новій добі – доби романтизму, з притаманним йому культом героїв, готових діяти всупереч нібито непереборним обставинам, битися, перемагати або ж гинути непереможеними. До «мазепинської» теми зверталися й літератори, й поети, й музиканти. Деякі – не один раз.
Проте справжнім рекордсменом у цьому своєрідному «змаганні» можна назвати Ференца Ліста. В його доробку – щонайменше п’ять (а деякі дослідники кажуть, що й шість) творів, присвячених Мазепі. Хоча б, здавалося, ким міг бути український гетьман для угорського композитора? Втім, Україна – і Київ зокрема – зіграли в житті Ліста і справді непересічну роль, змінивши його назавжди і поділивши на час «до» і «після» його приїзду на береги Дніпра.
Щоб зрозуміти, наскільки значними були ці зміни, варто нагадати, ким був Ліст для Європи 40-х років XIX сторіччя. Це була мегазірка, з популярністю якої із музичних виконавців наступного сторіччя можуть зрівнятися хіба що Елвіс Преслі чи «Бітлз». Врешті решт, навіть слово «бітломанія» є по суті калькою з терміну «лістоманія» – саме так назвав захоплення угорським піаністом Генріх Гейне. Він порівнював її з лихоманкою чи істерією і мав для цього усі підстави.
Лихоманка ця була справді масовою. Вочевидь тодішня публіка потребувала цього – так само як шукала героїв у літературі і живописі романтизму. Ліст, між іншим, не був першим. До нього на цей шлях ступив Ніколо Паганіні – «Наполеон скрипки» – з яким угорець був особисто знайомий і відверто захоплювався. Втім, соло скрипаля не здавалося чимось незвичним, а ось фортепіано вважали інструментом оркестровим.
Ліст фактично винайшов, або ж створив формат суто фортепіанних концертів, що тривали по кілька годин. І при цьому був справжнім віртуозом – його й досі називають найгеніальнішим піаністом в історії. І це не просто слова – Трансцедентні етюди в редакції 1837 року він через десятиліття змушений був переписати, спростивши (єдиний виняток – саме «мазепинський» етюд), бо ніхто з сучасників, окрім самого композитора, не міг їх належним чином виконати. Подейкували, що секрет був у тонких і довгих пальцях Ліста (ходили чутки, що в нього їх аж одиннадцять!), але, звісно, без досконалої техніки ця перевага не значила б нічого. Ну й звісно, особливою була сама манера гри, настільки експресивна, що чимало інструментів просто не витримували напору виконавця.
З іншого боку, лістоманія виходила далеко за межі суто музичного явища, ба навіть тодішніх правил пристойності. Жінки (а вони складали переважну більшість прихильної аудиторії) в присутності свого кумира просто божеволіли, втрачали свідомість на його концертах, закидали квітами, предметами білизни, а деякі навіть скидали їх просто на сцені. Чоловіки стриглися «під Ліста» (він носив довге волосся), щоб сподобатися своїм обраницям. Робили навіть талісмани з пасмами піаніста чи навіть попелом викурених ним сигар.
І йшлося не лише про екзальтованих дамочок. Свого захоплення угорцем не приховувала, скажімо, Жорж Санд (і це саме в той час коли вона зійшлася з Фредеріком Шопеном, теж піаністом, композитором і приятелем Ліста). За легендою Оноре Бальзак ледь не втратив свою Евеліну, бо вирішив її вразити, запросивши угорця до себе. Ганська була настільки ошелешена, що в присутності гостя не могла вичавити із себе ані слова, а після того, як він пішов, ще кілька днів тільки й говорила про неймовірні риси його обличчя.
На тлі усього цього безумства ходили чутки про численні романи Ліста. Зрештою він навіть розійшовся з дружиною (вони жили у цивільному шлюбі) – Марією д’Агу, яка народила трьох його дітей. Але головним мотивом були не ревнощі Марії до інших жінок.
Піаніст, який відчував себе угорцем (хоча угорською не розмовляв і завжди називав себе Францем, а не Ференцем), прагнув допомогти батьківщині, що в цей час постраждала від великих повеней, і вирішив відвідати Угорщину з благодійним «туром». Але дружина їхати відмовилася і з того часу вони жили окремо, хоча й зберігали приязні стосунки.
Загалом із своїми концертами – їх відбулося більше трьохсот – Ліст об’їхав усю Європу, бував у Російській та Османській імперії. В Стамбулі його, щоправда, спочатку заарештували, прийнявши за самозванця. А концерт для царя завершився скандалом – як розповідав згодом сам піаніст, монарх чомусь вирішив поспілкуватися зі своїм ад’ютантом і Ліст припинив грати. Цар був здивований, виконавець з викликом сказав, що «в цій країні, коли розмовляє володар, інші мовчать» та почув у відповідь, що на гостя «вже чекає екіпаж».
Не дивно, що нові гастролі теренами імперії в 1847 році вирішили обмежити лише Україною – зокрема Одесою, Миколаєвом, Кременчуком, Бердичевим, Житомиром… Але першим пунктом був Київ, де в цей час відбувався Контрактовий ярмарок. В Контрактовому домі на Подолі і відбувся перший концерт Ліста у місті. Ще для двох свій актовий зал надав університет – при цьому гість наполіг, щоб кошти від одного з них мали йти на допомогу дитячому притулку.
Саме під час цього виступу імпресаріо повідомив піаністу, що якась з дам сплатила суму у сотні разів більшу за ціну квитка. Ліст, що й сам був людиною щедрою, не міг не зустрітися з загадковою благодійницею. Нею виявилася Кароліна Івановська (у шлюбі – Сайн-Вітгенштайн). Жінка надзвичайно розумна, освічена і заможна – завдяки статкам свого батька. Видана заміж у ранньому віці за наполяганням родичів, вона зрештою з чоловіком роз’їхалася і жила з дітьми у маєтку Воронинці (тоді Подільска губернія). І після знайомства запросила Ліста до себе.
Піаніст, в якого без тями закохувалися численні шанувальниці, цього разу і сам був зачарований. Ференц і Кароліна прагнули одружитися, але для цього жінка мала офіційно розлучитися. Проте її чоловік згоди давати категорично відмовився. Теоретично дозвіл могла дати влада – і Ліст після гастролей у Львові, Чернівцях, Яссах і Стамбулі (саме тоді стався вже згаданий інцидент з арештом) повернувся до «підросійської» України та поїхав до Єлисаветграда (нині Кропивницького), куди імператор мав прибути для огляду військ.
Саме в цьому місті у вересні 1847 року відбувся останній публічний концерт маестро. Але домогтися дозволу на розлучення коханої він не зміг – російський володар не забув про демарш Ліста за кілька років до того, а чоловік Кароліни ще й переконав його, що угорець співчуває «бунтівливим» полякам, врешті-решт він і справді товаришував з Шопеном, та й Івановська була етнічною полькою.
Приголомшений відмовою, піаніст провів із коханою в її маєтку кілька місяців – плідних і в творчому сенсі, бо саме там з’явилися славнозвісні «колоски з Воронинців» з обробками українських мелодій, і в світоглядному – адже саме після знайомства з Кароліною Ференц по-іншому глянув на своє життя і вирішив підвести риску під «концертною лихоманкою» та й загалом «часом мандрів», як цю частину його біографії іменують дослідники.
Ліст залишив межі Російської імперії – тепер назавжди. А невдовзі поїхала на Захід і Івановська – за легендою кордон їй вдалося перетнути лише тому, що документ із забороною прийшов із запізненням. До того ж саме в цей час континентом почала котитися революційна хвиля «Весни народів», від якої цар намагався свою державу ізолювати – тож фактично шлагбаум опустився просто за спиною Кароліни.
По той бік кордону її одразу зустрів Ліст і вони разом поїхали до Веймара, де він очолив місцевий театр. Дослідники вважають, що вибір місця роботи був обумовлений , зокрема, й тим, що місцева герцогиня була сестрою царя і він, вочевидь, все ще сподівався отримати з Петербурга дозвіл на розлучення Кароліни. Марно. Імператор не лише анулював паспорт його коханої, а й фактично відібрав у неї усе майно. Що вже казати про ставлення до Ліста як до угорця, що безумовно співчував своїм співвітчизникам, які боролися в цей час за незалежність – проти австрійських, а потім і російських військ.
Ліст і справді більше не їздив з концертними турами. Він зосередився на організації музичних заходів та постановок у веймарському театрі, навчанні численних учнів та композиторській діяльності. Теж багато в чому новаторській – саме він винайшов таку музичну форму як симфонічна поема (чи не найзнаменитішою з яких є знову ж таки «Мазепа»). Та головне – він тепер зовсім по-іншому розумів і саму місію мистецтва, ставши одним з апостолів так званого «музичного націоналізму» – самоствердження європейських націй за допомогою музики.
Ще в молодості, перебуваючи у Парижі, Ліст з гордістю представлявся «я – угорець». Тепер він доводив, що значить бути угорцем, створюючи національну музику (далеко не завжди, між іншим на «народному» матеріалі, що значною мірою залишався для нього маловідомим). Створював він її, між іншим не лише за допомогою написання нових творів. Саме завдяки зусиллям Ліста в Будапешті була створена музична академія – хоча сам він продовжував жити переважно у Німеччині. Власне, він з надзвичайною приязністю ставився і до німецьких композиторів, що утверджували в музиці своє «національне я», його близький друг Ріхард Вагнер врешті-решт одружився на доньці Ліста – Козимі.
І, звісно, великий угорець співчував й іншим народам Європи, що боролися за незалежність. Він самостійно вивчив польську мову. Та й «мазепіану» Ліста часто (й не без підстав) сприймають у цьому контексті – порівнюючи зі створеним ним же патріотичним «маршем Ракоці» або ж навіть «битвою гунів». Проте не менш важливим був і особистий мотив композитора – адже сюжет історії з молодим Мазепою не міг не нагадувати йому власних переживань. Кохання до жінки, яка проти її волі була віддана іншому. І знущань, якими мстився за свою поразку нелюбий нею чоловік і владці, що стали на його бік… Подейкують, втім, що схожі події у власному житті і Байрона надихнули на написання його поеми.
А Ференцу та Каролині взяти шлюб так і не судилося. Навіть тоді, коли дозвіл царя був вже нібито не потрібний. Анулювати попередній шлюб Івановської погодився сам папа римський. Вже навіть призначили весілля – і не коли-небудь, а на день 50-річчя Ліста. Однак в останній момент прибув посланець, який повідомив, що за скаргою колишнього чоловіка нареченої розгляд справи вчергове відклали…
Олексій Мустафін
