Про це йшлося в сюжеті КИЇВ24.

Уже давно пройшли ті часи, коли вихованням солдатів займалися так звані замполіти. Усе докорінно змінилося і сучасна війна стала потужною рушійною силою реформування структури армії. І тепер посадою психолога в підрозділі нікого не здивуєш. Щобільше, ментальна допомога розділена на 4 рівні.

«Розгортаються пункти психологічної допомоги у підрозділах поблизу медичних пунктів зазвичай для того, щоб був ще й нагляд медичний. Десь протягом трьох діб там знаходяться військовослужбовці, які не змогли справитися з тими чи іншими реакціями, які можуть відбуватися під час травматичних подій», – розповідає Альона Сидоренко, офіцер Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.

Якщо ж протягом цих 2-3 днів фахівці бачать, що травматична подія зачепила бійця аж занадто глибоко, тоді його направляють до фахівців для більш детальної роботи з ним.

«Ми проводимо з ними певні заходи. Вони продовжують службу вже на мирній території. Ми знаходимося в унікальній ситуації, коли в нас немає мирної території, тому ми більш схильні ці декомпресійні заходи називати відновленням. Воно може бути короткотривалим, довготривалим», – констатує факти психолог Володимир Волошин.

Якщо ж і це не нормалізує стан військового, у роботу вступають уже лікарі-психіатри. Вони можуть діагностувати посттравматичний стресовий розлад, коли людину регулярно переслідують нав’язливі болісні спогади, сняться кошмари.

«Перший критерій визначення посттравматичного стресового розладу – це наявність травмуючої ситуації, катастрофічної ситуації, яка загрожувала здоров’ю. Тобто не може бути ПТСР від розлучення, від втрати роботи, від втрати житла. Це надзвичайно травмуюча ситуація», – переконує Ксенія Возніцина, головна лікарка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів.

У медичних закладах створені цілі команди психологів. Бо поряд з лікарем моральна підтримка й допомога потрібна буквально кожному бійцю, який зазнав важких поранень, таких як травматична ампутація, серйозна мінно-вибухова травма чи контузія.

«Стрес йде з приводу свого стану, в котрому він знаходиться. В плані. Людина виходить з коми медикаментозної. Вона бачить, що до минулої втрати свідомості вона була з кінцівками, а після виходу з коми лікар повідомляє, що, на жаль, довелося три кінцівки ампутувати. І при цьому людина не може говорити, бо в неї трахеостома стоїть. І єдиний спосіб комунікації – це очі», – розповідає начальник відділення психологічної реабілітації Національного військово-медичного клінічного центру Олександр Клен.

Та війна все одно закінчиться, і військовослужбовці почнуть масово повертатися додому. Їм доведеться перемикати свій розум з війни на мирне життя і знову інтегруватися в суспільство. І це, повірте, не так просто. Але це не означає, що допомога психолога та психіатра знадобиться буквально кожному.

«Не всі будуть потребувати потужної допомоги. Не у кожного, але є своя родина, є побратими, є спільнота, яка його чекає, буде підтримувати. Ті, в кого більш складний стан психічний, мають певні наслідки, можливо, буде складно адаптуватися з часом. Але це буде через якийсь певний проміжок часу після того, як він уже побуде в соціумі», – переконана Ксенія Возніцина, головна лікарка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів.

Зараз в Україні вже створюються численні ветеранські хаби та державні багатопрофільні заклади для відновлення психічного й фізичного здоров’я бійців. Та й родинам воїнів, які чекають на їх повернення додому, теж не зайвим буде хоча б проконсультуватися з психологами, щоб знати, як поводитись з ветеранами, аби максимально швидко адаптувати їх до цивільного життя.

Олександр Храпач