Майже 7 місяців окупації. Від цієї прикордонної лікарні на Харківщині до кордону з Бєлгородською областю – 4 км по прямій. І в перші години великої війни тут уже господарював русскій мір. Розстріляних росіянами везли до медзакладу о 7 ранку 24 лютого. Завідувач хірургічного відділення Віктор Черниш увесь цей час пробув тут і на власні очі бачив, як знущалися з українців.
«У нас були катівні, у нас пропали люди, яких досі не можуть найти, відношення до самих жителів Вовчанська, та й не тільки Вовчанська, а всіх окупованих територій і Херсонщини воно було прописано під калькою фсб однаково. До нас відносились, як до третього-четвертого сорту людей», – розповідає Віктор.
Попри все, лікарня продовжувала діяти, і рятувати людей. Аж поки росіяни не почали облаштовувати все на «свій смак». Вони змушували медиків та весь персонал фактично ставати колаборантами. Незгодних з такою системою звільняли. Під звільнення потрапив і Віктор.
«Коли наша лікарня була українська, ми тут всі працювали. Але, коли нашу лікарню, не знаю як їх назвати, кацапи, руські – в нас вже немає етичних виразів – вони почали робити свою лікарню, мене звільнили», – додає чоловік.
Утім, надовго без роботи Віктор не залишився.
Чоловік згадує: «У п’ятницю мене звільнили, а в суботу вже нас звільнили наші війська».
11 вересня над містом знову замайорів синьо-жовтий стяг. Один із тих, хто деокуповував населений пункт – Олексій (начальник сектору реагування патрульної поліції Вовчанська).
Олексій пригадує: «Ми 11 вересня зайшли в місто, нас відразу окружила куча людей місцевих, це було дуже приємно, тому що люди почали кричати, скандувати, кричали з нами гімн, піднімали прапор на площі. Це було дуже приємно, що люди нас чекали».
Далі ж у росіян почалася агонія. Тож вони стали обстрілювати прикордонне місто щодня по кілька разів.
Віктор: «Кацапи стріляють по нас регулярно, при тому в той час, коли ми йдемо на роботу, так от під бомбьожками, ми ходим на роботу. Обстріли не припиняються, і вони стали більш жорстокими. Якщо раніше мали хоч якусь паузу, то зараз з ранку до ночі стріляють».
Під обстріли, звісно, потрапляє й лікарня. На першому поверсі більшість вікон забиті та закладені мішками. А з 5-ти поверхів медзакладу функціонує лише 2. Приймають тут не тільки мешканців Вовчанська, а й людей з прилеглих територій. І на сьогодні в розстріляному окупантами місті це, фактично, ледь не єдиний центр цивілізації. Лікарі кажуть: покидати свій фронт не збираються і як би близько сюди не підбирався «рускій мір», будуть до останнього боротись на боці України.
