Про це йдеться в сюжеті телеканалу «Київ».

Сміливий, цілеспрямований та порядний — саме таким згадують Євгена Петраша друзі та рідні.

«Женя завжди був веселий. Чесно, завжди був усміхнений, жартував. Ніколи від нього агресії не було, завжди був такий добрий веселий хлопець», – розповідає однокласник Дмитро.

«Він завжди тримав слово. Завжди виконував те, що обіцяв, і я не знаю таких випадків, щоб він чи мене, чи маму підвів. З ним потрібно було поговорити і більше нічого, настільки людина сприймала це все, була відповідальною. Це просто якийсь скарб, а не дитина, легко було з ним, дуже легко», – згадує батько В’ячеслав Петраш.

Він закінчив школу, вступив до КПІ, а після 4-го курсу пішов добровольцем на війну. Пройшовши курси рекрута, був зарахований до складу тоді ще батальйону «Азов».

Про своє рішення батьків повідомив звичайним листом, у якому написав, що буде більш корисним на фронті. 24-го лютого Женя був з дружиною в Києві. Після перших вибухів батько забрав їх, однак дорогою хлопець вийшов з авто. «Юджин» зі своїми побратимами повернувся до лав «Азову» та вирушив обороняти Київщину. Затримуючи ворожі сили у Ворзелі, боєць зазнав поранення.

«Я вхопився за слово поранений і в мене були різні думки в голові, що можливо там місцеві жителі забрали його, бо були випадки, що хлопці перебували у лікарнях. У нього підготовка була дуже висока, можливо він сам кудись добрався. Я до останнього думав, що є шанс. Аж допоки я його не побачив», – каже тато Євгена.

Попри тяжке поранення, боєць залишився на позиціях і до останнього прикривав відступ побратимів. 3-го березня Жені не стало. Лише після звільнення Київщини батьку вдалося забрати тіло сина. На згадку про Євгена Петраша в школі, у якій навчався боєць, встановили меморіальну дошку.

«Це був у мене єдиний син і все, що мені залишилось, це зробити все, щоб про нього пам’ятали. Тому кожна дошка, кожна назва вулиці, кожне нагородження, це все дуже вагомо для мене та для моєї сім’ї. Аби таких, як Женя, пам’ятали і, найголовніше, щоб рівнялися на них», – розповідає батько героя.

Женя мав безліч мрій та планів на майбутнє. Однак, не вагаючись, віддав життя за волю й незалежність України. Бійцю було лише 27. У нього залишилися батьки й кохана дружина.

Ніно Тодуа