Про це йшлось в ефірі “КИЇВ24”.

Спершу це була ідея, потім хобі, а тепер – справа всього життя. Віталій Сармат почав створювати ручки з відстріляних гільз ще у 2013-ому. Робив це вдома, так би мовити, “на колінках”. Відтоді минуло 10 років, виробництво розрослося і тепер творчий процес відбувається у майстерні посеред Ірпеня. Аби створити ручку з такого нестандартного матеріалу необхідно знайти гільзи придатні до обробки.

Віталій надає перевагу латунним: “Нижня частина і наконечник – сучасні, верхня – періоду Другої світової війни. Гільзи спершу миють в спеціальних розчинах, шліфують та полірують, а далі нарізають різьбу, скручують разом і вставляють механізм для стержня. Потім у нас виходить ручка”, – розповідає майстер.

Любов до старовинностей та історичної археології зародилася у Віталія завдяки дідусю. Перш ніж почати виробляти ручки, майбутній майстер був частиною пошукового загону загиблих у Другій світовій війні та брав участь у реконструкціях боїв.

“У мене дідусь – ветеран Другої світової війни. Слава Богу, ще живий. У 2011 році я вступив в клуб військово-історичної реконструкції. Тоді це було цікаво і масштабно: і кіностудія Довженка була задіяна, і багато учасників з різних країн Європи приїжджало”, – каже Віталій.

Згодом довелося взяти участь у справжній війні, яка розпочалася в 2014-ому. Віталій став частиною добровольчого батальйону та протягом двох років боронив Україну на Луганському напрямку. Отримав дві контузії і повернувся додому. Тоді улюблена справа стала справжім порятунком.

“Спочатку десь рік після Донбаса, я взагалі не робив нічого такого. А потім так з купки на купку почав перекладати все, зрозумів, що я відволікаюсь. Мені все таки цікаво цим займатися і як кажуть – “в кайф”. Почав продавати, дійшли до футлярів, потім запаковка”, – ділиться Віталій.

Справи йшли добре, та в лютому 2022-ому довелося перерватися і знову взяти зброю до рук. Тоді Віталій долучився до оборони Ірпеня від російських окупантів. Сім’ю залишив у безпечному місці, а сам тримав з підрозділом тероборони позицію поблизу Ірпінських Липок. Там і познайомився з Володимиром. Згодом вони разом брали участь у боях за Бучу та Гостомельський аеропорт.

“Це мій безпосередній командир, я його заступник. І так наш бойовий шлях скажем так і наша зустріч в Ірпені була основою нашої дружби і в подальшому моєї роботи”, – заначає Володимир.

Володимир так само як і Віталій воював ще з 2014-го, тільки у складі Національної гвардії України. За кілька років взяв участь у боях біля Донецька, Маріуполя та Комсомольська. Сам проживає з родиною в Ірпені. Його відповідальність – це підготовка футлярів. Володимир каже, що це свого роду трудова реабілітація, втім найбільше надихають ті сенси, які заклав у витвір Віталій: “Особливість в тому, щоб зробити з неї. Це як гільзи – це щось, що нагадує про війну, але особливість виготовлення: зробити з цього щось приємне. Якщо це поєднання різних війн, різних епох. Це не для нагадування про щось погане, це в більшості як нагадування, що не потрібно цього: пиши історію без війни”.

Аби це швидше стало реальністю Віталій та Володимир постійно допомагають іншим захисникам. Нещодавно одну з ручок передали для лотереї. Збір коштів на авто для групи розмінування у Херсонській області триває до 31 серпня. Таких лотерей і аукціонів буде дедалі більше, якщо підтримати ветеранів-виробників. У соцмережах можна знайти всю інформацію про ціну та замовити ручки, якими ми разом напишемо багато історій, де не буде війни.

Святослав Тромса