У столичному музеї Тараса Шевченка відкрилася фотовиставка, де подано жіночий погляд на події війни.
Ця війна, у сенсі комунікаційному, є й буде першою, так докладно й у найрізноманітніший спосіб зафіксованою. Це має особливе значення у моменті, коли тривають бої, і в той період, коли прийде час судити воєнних злочинців. Автори фіксації – знані й невідомі, фахівці й аматори, вбивці й жертви, герої та покидьки. Їх погляд – стає частиною уявлень про першу масштабну війну цього століття.
«У війни не жіноче обличчя» – відомий твір Святлани Алексієвич, народженої в Україні білоруської письменниці, нобелівської лавреатки. Війна очима жінки – ключова ідея виставки воєнної фотографії «Її очима», що відкрилася 19 липня в Національному музеї Тараса Шевченка.
На ній представлені роботи українських фотомайстринь, зроблені після 24 лютого 2022 року. В експозиції світлини трьох авторок, які не змоги бути на відкритті в Києві, бо війна триває і вони не можуть її пропустити. А це Василина Врублевська, Іва Сідаш та Анастасія Вербова (Вербова Дощечка).
Василина віддає перевагу жанру fashion-фотографії та репортажним світлинам, акцентуючи увагу на емоційності моментів буття. Іва знана майстриня, адже її роботи публікуються в Financial Times, Der Spiegel, Business Insider, Ukraїner, Reporters та інших національних та зарубіжних виданнях. Анастасія є очільницею пресслужби легендарного батальйону «Вовки да Вінчі». Тому її роботи – це моменти з поля бою, фронтові будні.
«Сьогодні жінки вимушені взяти на себе виняткову відповідальність: для одних бути опорою та підтримкою для своїх рідних, піклуватись про дітей – крутити шестерні цивільного життя; для інших – зі зброєю в руках, боронити країну. Та всі вони, незалежно від обраної ролі, відважні у збереженні життя, у своїй вірі та стійкості. Саме вони, виразно бачать потворність війни, її жахливу гримасу, наділені світлою силою оберігати своїх від тотальної темряви», – сказала у своєму виступі перед відкриттям експозиції її кураторка Ірина Бойко.
Фотографки документували миттєвості воєнного часу, що спостерігали в Ірпені, Куп’янську, Костянтинівці, Торецьку, Львові, Києві, а також у реабілітаційному центрі Стейтен-Айленд у Нью-Йорку (США).
Якби раптом тебе не попередили, що це жіночий погляд на буденність війни, то, однак огляд експозиції формує емоцію не-маскулінну, а подає те, що фіксують очі української жінки. Такі виставки – війна за свідомість та адекватне уявленні про реальність, так спотворену сьогодні, у чому є гріх і засобів комунікації.
Тому важливо те, що є шанс показати виставку закордонній аудиторії. У планах організаторів – подорож виставки за океан.
Фотовиставка працює до 4 серпня. Вхід — вільний.
