Про це йдеться у сюжеті телеканалу «Київ».

«Вітання зі Слов’янська. Папа, мама Іруся і Кнопентій. Всіх вас обнімаю цілую. Женя. 22.04.2023 року» – листівку  з такими словами отримала родина Євгена Кваскова за 4 дні до його загибелі.

«Бахмутський напрямок, Донецька область. Потрапив під обстріл, коли йшли на позиції. Тоді загинула майже вся група» – розповідає Вадим Васильчук, друг Євгена Кваскова, депутат КМР, військовослужбовець ЗСУ.

«Якби людина могла якимось чином вибирати як загине, чи коли закінчиться життєвий шлях, напевне б Євген вибрав саме цей варіант. З побратимами в бою, на дуже складній ділянці фронту» – зауважує Ірина Кваскова, сестра загиблого.

Євген Квасков ніколи не був кадровим військовим. Однак під час повномасштабної війни взяв зброю до рук одним із перших. Спочатку служив у складі ТРО на Київщині. Потім – на кордоні з Білоруссю. З березня 23-го – воював під Бахмутом. Був старшим солдатом і старшим навідником міномета в складі мінометної батареї 207-го батальйону 241-ї бригади ТРО ЗСУ.

«У нього був знижений зір, і якщо ми берем нормальну процедуру, то для військової служби у військовий час він не підходив. А враховуючи те, що в нього була шалена тяга до артилерії, Євген дійсно хотів бути хотів біля гармати»– розповідає Ірина Кваскова, сестра загиблого.

Захищати країну Євген готувався ще з 2014-го. Читав багато книг, відточував майстерність на військових курсах та полігонах. А окрім цього будував успішну кар’єру маркетолога, мав різносторонні хобі та керував громадськими проєктами міста.

«Будучи керівником в банку, він ніколи не стояв і не показував пальчиком. Він так само грузив-возив, як і всі інші. А ще захоплювався кіньми, досить довго ходив на тренування. Мав всю необхідну амуніцію. А потім і Ірину познайомив з верховою їздою» – пригадує Наталія Кваскова, мама загиблого.

«Він встигав з великою кількістю людей підтримувати саме дружні стосунки. От як Женя це дорівнює книга, так Женя це дорівнює друзі» – розповідає Ірина Кваскова, сестра загиблого.

Окрема сторінка життя Кваскова – Києво-Могилянська академія. Там він керував та вдосконалював інтернет-центр.

«Є люди які вміють тримати на собі дуже багато, при цьому не виділяючись, не демонструючи це кожного дня. От у мене теж було враження, щось дуже важливе в академії Євген тримав на собі. І напевно так само і тій діяльності, яку він робив в інших сферах» – ділиться своїми спогадами про Кваскова Олена Третякова, деканка з роботи зі студентами НаУКМА з 2000 до 2009.

Один з найвідоміших проєктів Кваскова – живий ланцюг Соборності на мосту Патона. Саме під керівництвом Євгена з року в рік сотні людей сполучали два береги Києва, як символ єднання обох частин України.

«У нас є воля прагнення і спроможність об’єднатися, і це ще одне нагадування того, що ми маємо бути єдині і виконувати глобальні завдання, які перед нами стоять. А не кожен окремо просто робити щось маленьке і дивитися вгору і думати, а що ж ми не можемо досягнути» – такі слова говорив Євген Квасков у інтерв’ю телеканалу «Київ» на мосту Патона у 2022 році.

Величезну частину свого життя Євген Квасков присвятив національно-патріотичному вихованню киян. Спільно з департаментом молоді та спорту міста проводив безліч тематичних експозицій та фестивалів. Особливе місце серед них мав «КОЗАК-КВЕСТ».

Це патріотична гра-вишкіл, яка проводилась серед шкіл 10 районів міста. На цих заходах Євген доносив не тільки історію, культуру, традиції, він давав можливість пройти саме курс молодого бійця. Діти могли пройти домедичну допомогу, позмагатися, спробувати на макетах зброю, стрільби з лука.

«Дійсно це був крутий проєкт, який ми спільно реалізовували» – розповідає про співпрацю з Квасковим  Леся Яремійчук, заступниця директора Департаменту молоді та спорту КМР.

«Загибель Євгена це велика втрата, тому що він був по справжньому проникнений ідеєю національно-патріотичного виховання молоді. Він був 100-відсотковим волонтером, вкладав свій час свою енергію в цю справу, якою жив» – пригадує Сергій Конюшок, президент Федерації стронгмену України та колега Євгена.

«Він навіть долучився до виховання молоді, яка оступилася. Він їздив у дитячі виправні в колонії. Там він працював з ув’язненими, давав їм можливість відчути батьківське плече» – розповідає Вадим Васильчук, друг загиблого, депутат КМР, військовослужбовець ЗСУ.

Багато вихованців Євгена сьогодні захищають Україну від ворога на найгарячіших ділянках фронту. Один з них – Олексій Яцина, який створив петицію на сайті Президента України про присвоєння Кваскову героя України посмертно.

Юлія Махових