КИЇВ24 продовжує знайомити з історіями оборонців столиці та України в цілому.
Євген у перші дні вторгнення пішов служити разом зі своїм батьком. Тепер хлопець — командир взводу в стрілецькому батальйоні 112 бригади ТРО.
Він дуже багато жартує. Але на серйозні питання відповідає доволі лаконічно. Не любить хизуватися та багато говорити про себе..
«Я відпочивав. Зателефонували мені друзі. Кажуть: почалась повномасштабна війна. Я говорю: “та ну, не тяни прикол з мене”. Якось проснувся, зразу зателефонував своїм близьким, батьку», – згадує він події 24 лютого 2022 року.
Тоді Євген мав невеликий бізнес разом з другом, займався спортом. Та військовий досвід у нього був. З 2013 року по 2018 служив у ЗСУ.
«Був на срочці, трішки там затягнулося – взяття Криму, Сімферополя. Я підписав контракт із спецпідрозділом, і ушов на контракт. Відслужив 3 роки контракту і повернувся», – пояснив він.
Тож, на початку вторгнення разом з товаришами одразу взяв зброю до рук. Спершу в рядах ДФТГ стояли на обороні Київщини. А у 112 бригаду пішов разом зі своїм батьком — героєм нашого попереднього матеріалу на позивний “Покемон”.
«Я з ним на початку війни домовився. Ми у формі не як батько і син. Ми можемо на гражданці бути батько і син. Тут – ні. Тут такого немає. Я розумію, що він переживає як за сина», – каже Євген.
Для переживання є причини. Євген командує взводом у стрілецькому батальйоні. За цей час доводилось виконувати завдання в Серебрянському лісництві, Новокалиновому та Ямполі.
«Бувають такі моменти, що заходимо і там дуже довго знаходимося. Тому що немає людей. Заходять хлопці, сидять по 23, от крайній раз по моєму просиділи. Тобто, безвилазно», – розповів військовий про ситуацію на фронті.
Має Євген і досвід штурмів. Проте надто багато про них не розповідає.
«З 8 ранку і до 6 вечора ми штурмували. Було тяжко. Вдало. Просто знищили, зрівняли це все мінометами, артилерією. Хвилювався, але я розумів те, що зі мною хлопці, і в мене відповідальність за них», – ділиться Євген.
В тому штурмі Євген отримав наскрізне поранення. Але швидко реабілітувався. І повернувся до побратимів, щоб продовжувати свою роботу.
«Ти звикаєш і тебе підтримують побратими твої бойові. Тому що ви вже, як одне ціле, як сім’я. Ви притягуєтесь. Якби не було злагодження, це ж суцільний механізм, то було б тяжко», – каже він.
Окрім братерства Євген неабияк цінує і вміння боротися зі страхом, конвертувати його на користь собі.
«Повністю все тіло заніміло. В такі моменти… Я розумію, це війна, завжди можуть тебе вбити, тільки заїжджаєш в зону бойових дій. З’являється якийсь адреналін. Коли ти не перший раз їдеш, привикаєш до цього — то як азарт, я не знаю, як назвати це все. І ти робиш це все навіть з радістю», – розповів Євген.
Та жоден азарт чи адреналін не замінить реальних вмінь та навичок. Тому Євген радить усім: як новобранцям, так і досвідченим воїнам постійно самовдосконалюватись.
«Такмед – це дуже важливо. І так само й фізо. Треба постійно бути загартованим, підвищувати свою боєздатність. Щось для себе нове десь вичитав. Хтось знає більше — поділився. Тобто, в нас так. Ми один з одним ділимося», – радить військовий.
Євген не планує припиняти спілкування з побратимами навіть після перемоги. Хоче започаткувати разом з ними спільну справу.
«Відпочити, а потім щось створити своє. Хочу щось створити, якесь діло з тими військовими. Обмежено придатними, не обмежено, саме з тими, хто брав участь у захисті своєї держави, своєї сім’ї», – поділився він планами після майбутньої перемоги.
Анастасія Халецька
