Десятинна церква. Звідси починається Київ. Київ, який ми знаємо. Київ, який став осередком християнства. Щоправда, зараз від святині залишився лише фундамент. Церкву збудували ще в 10 столітті за гроші містян. Тоді податок називали десятиною, звідси пішла й назва. У ті часи церква була центром життя – культурного, світського та політичного. А ще за легендою саме сюди князь Володимир привіз із Візантії свою дружину Анну.

Розповідає Ігор Кошіль, історик: Вона в собі містила дуже цікаві фрески. За легендами ікони, які привозилися з Херсонесу, з нашого Криму, там де князь Володимир теж приймає християнство. А потім за іншою легендою приймає його ще тут у Києві. Прийняття християнства – це не вибір духовних цінностей, це був вибір міжнародної політики, орієнтації на християнські країни, на тодішню Візантійську імперію, яка є спадкоємцем Римської імперії. І саме Київ Москву хрестив, Київ і відспіває.  

Тут за легендою князь Володимир разом із дружиною і закінчили свої літа. І тут же були поховані. Щоправда князівську усипальницю, як і все інше, зруйнували вороги. У 1240 році під час облоги Києва прихисток у святині шукали сотні місцевих.

Ігор Кошіль, історик: Містяни-кияни ховались саме тут, у Десятинній церкві. Намагались навіть зробити підкоп до річки. Це було тогочасне укриття, де кияни хотіли захиститися від монголів. Люди ховались в цій церкві, і монголи не пощадили нікого. Жінки, діти, старі люди – всі були знищені. Стіни було зруйновано. Це теж один із показників нашої історії і незламності. Тому що одну церкву знищили, але навколо розрослося ще стільки нових.

Переносимось на кілька століть вперед, і поряд уже височіє верхівка Андріївської церкви. За легендами колись із цього пагорба видно було не Дніпро, а… море. Та коли Апостол Андрій Первозваний поставив на цьому пагорбі хрест, вода відійшла.

Ігор Кошіль, історик: Коли фундамент почали укладати, то знайшли під церквою криниці з водою. Тому в цій церкві немає дзвонів. Оскільки дзвони можуть розбудити стародавнє море, яке затопить весь наш Київ, і Лівий берег взагалі перестане існувати.

Будівництвом святині власноруч керував італійський майстер. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення є унікальною спадщиною не лише України, а й усього світу. А з верхівки цієї, покритої легендами гори, як на долоні, – торгівельний центр тогочасного Києва – Поділ. У Контрактовому будинку виступав Ференц Ліст, зустрічались Оноре де Бальзак, Шевченко та Гоголь. А ще тут дуже любили грати в азартні ігри.

Ігор Кошіль, історик: Кажуть, Що Ференц Ліст так програвся в карти місцевим шулерам, що йому довелось корпоративи по Києву ще рік влаштовувати.

Тут засідали навіть перші масони. Утім найцікавіші історії та легенди ходять про український Монмартр, київську вулицю «червоних ліхтарів» або як його зараз називають – Андріївський узвіз. Тут свого часу була митниця.

Ігор Кошіль, історик: Що впало, то пропало – це був девіз Андріївського узвозу. Чому? – Данину, податок митний брали тільки з возу. Тобто один віз, неважливо скільки там товару – провіз два вози, платиш за два, і наші місцеві підприємці намагались на цей віз – ВСЬОГО ПОБІЛЬШЕ – а все що падало, потрапляло у власність митниці й міста.

Утім наймістичніше місце, яке видно звідси – звісно «Замок Річарда – Левове серце». Ходять легенди, що тут досі живе його дух. Завідував замком спочатку підрядник Дмитро Орлов. Аж поки трагічно не загинув. За розповідями він мав перевозити гроші, аж тут підрядника пограбували і вбили. Вдома залишились жінка та діти. Після смерті чоловіка вдова Орлова мала самотужки шукати “нові” гроші. Уже після добудови почались потойбічні свисти та шум, які спихали на… привида. Утім, як виявилось, він тут зовсім ні до чого. Бо, дослідивши стіни, місцевий історик і архітектор знайшли там купу мотлоху.

Ігор Кошіль, історик: Скло, банки, шкарлупа яєць, і так далі, яке при вітрі, який потрапляє у вентиляцію. Воно б’ється одне об одного, і тому так свист, шум, шурхіт. Тому що вдова не знайшла грошей, вона просто всіх обманула. І будівельники вирішили їй помститись, так, щоб вона ніколи спокійно не змогла жити там.

І помста спрацювала, бо будинок постійно переходив з рук в руки. А великого прибутку, як задумувалось, він так і не приніс. Ну а коли Андріївський мав славу вулиці «червоних ліхтарів», та як ці любовні втіхи вживались поряд зі святинями – вже у наступній частині.

Фото: соцмережі