Про шлях військового на позивний “Кок” йшлося у матеріалі КИЇВ24.

Сапегін Ігор Вікторович, позивний “Кок”, кухар зенітної батареї 112 бригади. До початку повномасштабного вторгнення Ігор мав власну будівельну компанію в столиці. Захоплювався туризмом та риболовлею.

«Я в місто Київ приїхав десь у 2003 році на будівництво. Потім працював довгий час в адміністрації Шевченківській, близько 8-9 років. Потім знову пішов на будівництво», – розповідає він про життя до великої війни.

Початок повномасштабного вторгнення виявився несподіванкою для Ігоря та його родини.

«Прокинулися від вибухів. Дітей бужу, діти не можуть зрозуміти, що трапилось. Дзвонять з Чернігова хлопці, з Броварів, кажуть, що обстрілюють. Реально в голову не вкладалося це, що почалася війна», – пригадує Ігор перші дні російського повномасштабного вторгнення.

Він виріс у Сумській області, на кордоні з рф. Мав по той бік родичів. Проте після 24 лютого одразу ж пішов до військкомату. Бо хотів захистити родину.

«Коли в країні війна, то сидіти, відсиджуватися, кудись тікати. Ми з сім’єю вирішили, ми з Києва не виїжджали», – каже він.

Рішення долучитись до війська підтримав і син Ігоря. Спершу разом вступили до лав ДФТГ, потім потрапили у 112 бригаду. Згодом чоловік став кухарем у бригаді.

«Я був на посаді стрілець-гренатометник. Ми їздили на медеваком, на евакуацію поранених. Якось почалось, можна сказати, після Вовчанська. Я там готував», – розповів Ігор, як став кухарем.

Виявилось, що нагодувати кілька десятків бійців не так просто. Постійно треба експериментувати, враховувати побажання солдат і вчитись нового.

«Багато чого довелося робити вперше, тому що я не професійний кухар. Я до війни не готував… Ну, як, я готував, я турист, і там займаємося, виїжджаємо на природу, ми готуємо там якісь страви. Ми навіть зимою їздимо в ліс, то бограч готуємо, то ще щось. Теж експериментували. А тут довелось… Наприклад, я рибний суп ніколи не готував. Для мене уха була рибний суп. Виявилось, зовсім різні страви. Так само капусняк ніколи не готував», – каже він.

Влітку треба готувати менш жирну та калорійну їжу, а взимку — навпаки, більш поживну. Так вигадуються нові страви. Та коронна в Ігоря – це борщ.

«В мене посуд спеціальний для цього борщу є. Я в духовочці його томлю, щоб як в пічці воно було, ну, коли вдома готуєш. Піджарюєш трошки м’яска, щоб воно аромат свій давало», – ділиться секретами військовий кухар.

Ігор старається, аби страви не повторювалися часто. Кожна з них готується лише на один прийом їжі. Щодня — свіжий раціон.

«Сьогодні на обід у мене в хлопців рибний суп, каша кускус, котлети, салат і компот. Ввечері вже, скажімо так, трошки легше щось. Зранку хлопці в основному люблять яйця варені, може, картопля смажена, таке», – каже він.

Продукти для приготування їжі військовим отримують щочетверга.

«М’яса пропащого ніколи не було. Наче все заморожене, все нормально. Продукти розраховуються, норма на солдата, стільки там м’яса, стільки там ковбаси якоїсь, сири, так само картопля, морква, цибуля», – каже Ігор.

До служби Ігор часто готував вдома. Це та справа, якою йому подобається займатись. І він розуміє важливість правильного раціону для військових.

«Солдат не повинен бути голодний, бо коли голодний солдат, він думає про те, щоб десь поїсти якось, а не, щоб правильно нести свою службу. Це важливо, щоб солдати були ситі», – каже він.

На питання, чим Ігор планує займатись після перемоги, відповідає ніяково. Бо ще не думав про це. Зараз першочергово – наближати перемогу кожному, як може.

«Мабуть, тим, чим займався. Не знаю, чесно, ще ні», – зізнався він.

Анастасія Халецька